Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Ти правду казав, Толораіа. На твоє виходить!

Я хотіла спитати, про що він, та в цей час на балкон, у коридор, у кімнати полізли козаки. Захрипали двері... Грюкнув звалений стілець, що був приставлений до дверей моєї кімнати.

Я підхопилася з постелі й босоніж, у самій нічній сорочці вискочила в суміжну кімнату, підкрутила в лампі гніт і кинулася до дверей. А в прочинені двері вже просунулась руда пика, насторожено прядучи очима.

— Ти чого, мерзотнику, підглядаєш? — зарепетувала я й зачинила двері.

Двері вдарили козака по фізіономії. Він голосно вилаявся й з усієї сили натиснув на них з того боку. Здужати мене йому було дуже легко, а все-таки двері прочинилися лиш настільки, щоб могла пролізти ота здоровенна тварюка, та ще обчіпляна зброєю.

— Геть звідси, свиня, гвалтівник... Рятуйте!..— закричала я і вчепірилася йому нігтями в обличчя.

— Пусти, кажу... Окаянна!..— горлав козак, насилу одбиваючись від мене.

Вій був такий подряпаний, що на його обвислих щоках повиступала кров. Щойно я зачинила двері в нього перед носом, як загримотів чийсь бас:

— Що тут таке, Пептюк?

— Та начебто... молодиця, вашбродіє. Подряпала всього...

Я відчинила двері й визирнула в коридор, осяяний світлом смолоскипів.

— Я тобі, свиняче кодло, не молодиця, а князівна! Я вимагаю захисту, пане осавуле... Ваш обов’язок офіцера й мужчини заступитися! — крикнула я козакові, а потім звернулася до осавула.

— Воно-то так, але... Ваша світлість, ви повинні впустити нас...

— Пане осавуле, я в такому вигляді!.. Я буду скаржитися його превосходительству губернаторові, би повинні заступитися... Я беззахисна жінка!

— Це так, але...— захвилювався осавул.— У будинку бандити, ваша світлість!..

— Що?.. Що ви сказали?! А-а-а!..— Не пригадую, щоб я коли в своєму житті отак несамовито кричала.— Бандити! — Від мого крику аж стіни двигтіли.

Я кинулася в кімнати, гасала, як навіжена, зазирала під стіл, під тахту, під крісла й стільці. Осавул і козаки, не переступаючи порога, дивилися на мене, пороззявлявши роти.

Я влетіла до опочивальні й, галасуючи, промчала по ній. Дата Туташхіа, тримаючи в обох руках по зведеному маузеру, водив за мною очима, і я відчувала, що він xoче заспокоїти мене, але не знає як. Я покружляла ще трохи, вискочила знову в першу кімнату й припала до осавула, котрий наважився, зрештою, переступити поріг.

— Рятуйте! Вони можуть влізти у вікно!

— Заспокойтеся, ваша світлість, там сторожа!