Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Поставив стільця під дверима, сидить і спить... Не спить, звісна річ, а тільки прикидається, повісив голову, як стара коняка.

— Чому? — здивувавсь я.

— Три дні тому, коли він заснув, сидячи на подвір’ї, в нього витягли з кишені шість карбованців. Відтоді він щовечора прикидається, що спить, жде, що злодюжка знову прийде... Авжеж, чекай, дуже треба йому приходити!

— Прийде, можеш не сумніватися,— почувся знадвору Єрвандів голос.

— Дуже ти йому потрібний... Іди сюди, гості від’їжджають!

Прийшов Єрванд, почав водити щіткою по костюму Арзнєва Мускіа, примовляючи при цьому:

— Не дають людині поспати... Звісно, він не божевільний, якщо я не сплю, чого йому приходити!

— В-а-а! — обурився Арчил.— А якщо ти знову заснеш? А він знову все поцупить і знову втече! Ну, чи не індик ти... І як для індика отакого на білому світі шматок хліба знаходиться, дивом дивуєшся!..

Вони провели нас до екіпажа, все ще сперечаючись і переконуючи один одного — прийде чи не прийде злодій. Арчил і слухати нічого не хотів. А поки Гогі допомагав Нано сісти в коляску, я, влучивши мить, коли він не бачив, поклав Єрвандові в кишеню гроші, щоб він розплатився за нас у ресторані.

Ми вирушили в дорогу.

У нічній тиші приємно поцокували копита наших коней.

— Чому ви заспішили, пані Нано,— порушив довгу мовчанку Арзнєв Мускіа.— Занудьгували, мабуть?

— З тобою... і з Іраклієм я ніколи не занудьгую, лазе! — відповіла Нано.

І знову ми довго мовчали.

— Лазе, я знаю, хто ти! — тихо промовила Нано.

— Ех! Царице наша, я сам не знаю, хто я,— почувся його голос.— І ви, я гадаю, теж!

Ніч була місячна. Вітер позгонив у купки хмари на небі, а на землі шарпав стрункі тополі.

Тієї ночі в мою душу вперше закрався сумнів.

Рожевий зшиток

Спочатку, в перші дні нашої дружби, кожну зустріч з Нано і лазом я сприймав захоплено, але пролітали ті зустрічі уривками, і кожен з них у свідомості моїй не поєднувався з іншим, хоч і тішив піднесеною радістю розум мій і серце.