Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Мабуть, я та людина, Іраклію! — пролунав у цю мить лазів голос.

— Га?.. Яка людина? — спитав я, але мені здалося, що то сказав не я, а хтось інший.

— Та людина, через яку прийшов цей гість!

Мене не здивували його слова, я наче наперед знав усе, що може сказати Арзнєв, ніби тримав їх у пам’яті після першої зустрічі з ним, двадцять днів тому. І за якусь мить мій багаторічний життєвий досвід витворив духовний портрет лаза, сповнив мене єдиним почуттям, що чоловік, який стояв переді мною, не зможе вчинити морального злочину. Тієї самої хвилини я зрозумів, що Гогі, Елізбар і Нано ніякого лиха мені не заподіяли, що Арзнєв Мускіа в усякому разі не вчинив злочину проти людей і світу, що справедливість — на його боці, а моє місце там, де справедливість. І я заспокоївся, почуття мої підкорилися розуму, а розум вимагав втручання, такої дії, яка за цього чудернацького збігу обставин була б найдоречнішою.

— Арзнєв,— сказав я,— ти повинен повестися тільки так, як буде краще для тебе. Не думай про нас, ми готові на все!

Очі в Арзнєва Мускіа блиснули теплом вдячності, але вів сказав беззаперечно твердо:

— Я повинен повестися, брате Іраклію, так, як буде краще для всіх. Я тут не один і нікуди звідси не піду!.. Я ось віднесу рожни — лакей уже розжарив мангал. Ми вийдемо до гостя разом! — І, відчуваючи мою невпевненість і вагання, додав:— Гадаю, так буде краще! — Він підійшов до умивальника, помив руки і, розправивши поли чохи, сказав: — Веди нас, Іраклію! Ти — господар!

Ми мовчки рушили в кімнати.

Коли ми ввійшли, Сегеді підвівся зі свого місця. Я представив йому кожного з моїх гостей. Нічого не вдієш! Усі, як ведеться, люб’язно вклоняються вітаючись, у всіх належна в таких випадках усмішка й традиційне: «Дуже приємно!»

Я запросив усіх сісти, поки накриють стіл. Опускаючись у крісло, Сегеді пильно дивився на Арзнєва Мускіа, так наче зустрів давнього знайомого, з яким не бачився цілий вік.

— Ви знаєте, пані Нано, еларджі удалося на славу, дуже смачно, майже так, як я обіцяв вам,— мовив лаз.

— Таку схожість бачив я лише в близнюків! — сказав граф по-грузинському, не зводячи очей з лаза. З цими словами він зіперся ліктем на поручень крісла, опустив голову, ніби зацікавився вигадливими узорами килима, що лежав на підлозі.

— Ви так чудово говорите грузинською мовою, їй-богу, прекрасно! — намагалася підтримати світську розмову Нано.

Граф і справді говорив добре заученою грузинською мовою. Очевидно, практика була багата. Єдиний дефект його грузинської — не виходили гортанні звуки.

— Хто на кого схожий, графе? — спитав я по-російському, і цілий вечір ніхто не говорив по-грузинському, крім лаза,— він то російською розмовляв, то грузинською.

Сегеді подякував Нано за комплімент і, повернувшись до мене, помовчавши, навіть ніби ніяковіючи, сором’язливо всміхнувся й відповів:

— Мушні Зарандіа схожий на Дату Туташхіа, батоно Іраклію.— Сегеді хвилинку помовчав, вичікуючи, як це подіє на мене, а потім повів далі: — Схожі, як близнюки, а вони ж тільки кузени... І один з них — мій помічник, а другий — ваш друг і клієнт — Арзнєв Мускіа, як ви його назвали.

Слово честі, за останні півгодини дива сипалися на мене, як з рогу достатку, і мені здається, я вже втратив здатність чомусь дивуватися. У всякому разі, якби в мене на очах хтось з нас перетворився на мавпу або крокодила, навіть і це не вивело б мене з тієї душевної скутості, того непорушного заціпеніння, яке мене охопило.

Я оглянув своїх гостей.

Арзнєв Мускіа, котрий щойно перетворився на Дату Туташхіа, спокійнісінько перебирав чотки з чорного бурштину. Він трошки осміхався, ніби згадував любі витівки дитячих років. А Нано геть уся вкрилася червоними плямами, на верхній губі виступили крапельки поту, вона уривчасто й важко дихала, відкинувшись у кріслі. Елізбар Карічашвілі, відчувши, що смертельно блідне, старанно розтирав долонями щоки. Хто був спокійний, то це Гогі,— умів тримати себе в шорах і, здавалося, був зайнятий самим лише спогляданням.