Розділ «Дата Туташхіа роман»

Я розгубився, бо не міг уявити, що може зараз статися. Здається, крім Арзнєва Мускіа, цього не уявляв ніхто. Принаймні Нано сиділа геть бліда. Карічашвілі поривався щось сказати, але ковтав слова, боячись, щоб не було гірше. А Карідзе повернувся обличчям до дверей, здавалося, збирався втікати.

Вахтанг Шалітурі схопив келех з вином:

— Я хочу переконатися у вашій перевазі.— З цими словами він хлюпнув вином на лаза. Але той спритно відхилився до Гогі, і вино лише забризкало йому рукав.— Ну, переконуйте мене, я чекаю!..

Арзнєв Мускіа похитав головою, потім витяг з кишені пістолета і, передаючи Гогі, сказав:

— Ти повинен влучити, інакше зіпсуєш стелю.

Нано затамувала крик і пригасла долонями вуха. Гогі одсунувся від стола разом із стільцем і взяв пістолета в руки:

— Е-с-х, іди, лазе. Жити — це вистояти. Так, здається, сказав Іраклій.

— Хо! — скрикнув лаз, і в одну мить порожня чаша з його рук злетіла до стелі.

Тієї ж миті пролунав постріл — і скалки від чаші з глухим тріском посипалися на підлогу.

Гогі підніс пістолета до губів, здмухнув дим, поцілував дуло і сказав:

— Де тільки цей чоловік добуває таку зброю? І прицілюватися не треба, сама влучає в ціль, благослови її господь!

— Нехай цей пістолет буде твій.

Гогі уважно подивився на лаза, і, коли очі їхні на мить зустрілися, обличчя його просвітліло від радості. Гогі засунув пістолета в кишеню:

— Нехай тут лежить! Як треба буде — ходитимемо з міста до міста й прострілюватимемо чаші.

— Дав би бог,— відповів лаз.— Святому Георгію Ілорському поставив би свічку заввишки як ти.

Знову запала гробова тиша.

— Як ви стріляєте, батоно Гогі!— сказала зачудована Нано.

— Та що там. Можна й краще. Коли кидають угору гривеника й він не падає вниз... Лаз це вміє, з десяти — дев’ять разів!

Хоч як це дивно, але постріл, мені здається, розрядив атмосферу, а розмова Нано з Гогі могла б ввести бесіду в спокійне річище.

— Агей, сідай, чого ти стовбичиш! — жартівливо прикрикнув Елізбар Карічашвілі, звертаючись до Шалітурі.