Розділ 5

Ґеральт відчув занепокоєння, забуте й приспане, але воно раптом пробудилося десь там, у глибині. По натурі своїй він мав дивну, неможливу для витлумачення схильність до рудоволосих; кілька разів ця пігментація волосся вже підштовхувала його до скоєння дурні. Тож належало стерегтися, і відьмак з усіх сил пообіцяв це собі. Утім, завдання було трохи полегшено. Власне, минав рік із того часу, коли вчинення такого роду дурні перестало його спокушати.

Еротично стимулююча рудизна була не єдиною привабливою рисою чародійки. Білосніжна сукня була скромною й цілком неефектною, але це мало свою мету, мету слушну й без найменших сумнівів заплановану. Простота ця не розпорошувала уваги того, хто дивився, а концентрувала погляд на привабливій фігурі. І на глибокому декольте. Точніше кажучи, у «Добрій Книзі» пророка Лободи, у виданні ілюстрованому, Литта Нейд могла б позувати для гравюри для заставки розділу «Про нечисте пожадання».

Кажучи ще точніше, Литта Нейд була жінкою, з якою лише повний дурень міг бажати зв’язатися довше, ніж на дві доби. Цікаво, що саме за такими жінками зазвичай увивалися чоловіки, схильні зв’язуватися з ними на куди довший термін.

Пахла вона фрезією та абрикосом.

Ґеральт схилився, після чого удав, що більше, ніж фігурою й декольте чародійки, цікавиться скульптурою у фонтані.

— Запрошую, — повторила Литта, указуючи на стіл із малахітовою поверхнею й на два плетені крісла. Почекала, поки він сяде, сама ж, сідаючи, похвалилася зграбною литкою й туфелькою зі шкіри ящірки. Відьмак удав, що всю його увагу поглинули карафки та патера з фруктами.

— Вина? Це «Нугар» із Туссану, як на мене, то куди цікавіше, ніж рекламоване «Ест-Ест». Також є «Коте-де-Блессур», якщо ти надаєш перевагу червоному. Налий нам, Мозаїко.

— Дякую. — Він прийняв від зализаної дівчини бокал, усміхнувся до неї.— Мозаїка. Гарне ім’я.

Помітив у її очах жах.

Литта Нейд поставила бокал на столик. Зі стукотом, який мав привернути його увагу.

—І що ж, — сказала, ворухнувши головою з рудими локонами, — привело славетного Ґеральта з Рівії до мого скромного порога? Помираю від цікавості.

— Ти виплатила за мене заставу, — сказав він спеціально сухо. — Чи то поручництво. Завдяки твоїй щедрості я вийшов із буцегарні. До якої я потрапив також завдяки тобі. Вірно? То через тебе я провів у камері цілий тиждень?

— Чотири дні.

— Чотири доби. Я хотів би, якщо це можливо, дізнатися про причини, що тобою керували. Обидві.

— Обидві? — Вона піднесла брови та бокал. — Є лише одна. І вона— та сама.

— Ага. — Він удав, що всю увагу присвячує Мозаїці, яка крутилася з протилежного боку патіо. — Через ту само причину, через яку ти на мене донесла й посадила до в’язниці, з в’язниці ти мене потім і дістала?

— Браво.

— Ось я й запитую: навіщо?

— Аби довести тобі, що я можу.

Він відпив ковток вина. Яке й насправді було добрим.