Розділ «Частина ІІ. Мул»

– «Вгамуйся», «вгамуйся», – люто передражнив його батько. – Нам доведеться тут жити й вмирати, а ти радиш мені заспокоїтися.

– Наш Френ – сучасний Латан Деверс, – вказав на нього Ранду своєю люлькою, – Деверс помер вісімдесят років тому на невільничих руднях разом із прапрадідом твого чоловіка, бо йому бракувало мудрості, але не серця…

– Так, клянуся Галактикою, я зробив би те саме, якби був на його місці, – поклявся Френ. – Деверс – найкращий торгівець в історії, кращий за цього пихатого базіку Меллоу, якому вклоняються на Фундації. Якщо горлорізи, які правлять Фундацією, вбили його за те, що він любив справедливість, вони мусять заплатити за це кров’ю.

– Продовжуй, дівчинко, – сказав Ранду. – Продовжуй, бо він говоритиме увесь вечір і ще завтра увесь день шаленітиме.

– Нема чого продовжувати, – раптом засмутившись, сказала вона. – Криза мусить бути, але я не знаю, як її створити. Прогресивні сили Фундації потерпають від нестерпного гноблення. У вас, торгівців, може, і є сила волі, але ви зацьковані і роз’єднані. Якби всі сили доброї волі на Фундації та за її межами об’єдналися…

Френ розсміявся хрипким та глузливим сміхом.

– Послухай її, Ранду, послухай її. Вона каже – «на Фундації та за її межами». Дівчинко, та на ці жирні тельбухи з Фундації немає жодної надії. Там жменька людей тримає в руках батоги і січе ними інших до смерті. У цього гнилого світу вже немає мужності, щоб кинути виклик одному порядному торгівцю.

Бейта намагалася щось заперечити, але її голос втонув у його криках.

Торан нахилився і затулив їй рот долонею.

– Тату, – холодно сказав він, – ти ніколи не був на Фундації. Ти нічого про неї не знаєш. Скажу тобі, там достатньо сміливе й відважне підпілля. Можу навіть додати, що Бейта була однією з них…

– Добре, хлопчику, не ображайся. Ну чого ти гніваєшся? – Він був щиро схвильований.

Торан палко продовжив:

– Твоя проблема, тату, в тому, що в тебе провінційний світогляд. Ти думаєш, якщо кілька сотень тисяч торгівців метушаться під поверхнею нікому не потрібної планети, яка лежить хтозна-де, то вони – великий народ. Звичайно, жоден збирач податків із Фундації, який прилетить сюди, вже ніколи не повернеться назад, але це дешевий героїзм. Що ви зробили б, якби вони вислали проти вас флот?

– Ми б їх розстріляли, – гостро сказав Френ.

– І самі були б розстріляні – з рахунком на їхню користь. У вас мало людей, мало зброї і ви неорганізовані – і щойно на Фундації зрозуміють, що варто з вами поквитатися, ви це усвідомите. Тож вам краще шукати союзників на самій Фундації, поки це ще можливо.

– Ранду, – сказав Френ, дивлячись на брата, мов великий безпорадний бик.

Ранду витяг із рота люльку.

– Хлопчик має рацію, Френе. Коли ти прислухаєшся до себе, то зрозумієш, що він має рацію. Але ці думки для тебе незручні, тому ти намагаєшся заглушити їх власним криком. Тільки від цього вони нікуди не подінуться. Я скажу тобі, Торане, чому я про все це заговорив.

Він зробив кілька задумливих затяжок, а потім занурив люльку в отвір сміттєвого кошика, дочекався нечутного спалаху і витягнув її чистою. А тоді натоптав знову, втрамбовуючи тютюн точними рухами мізинця.

Тоді сказав: