Розділ «Частина ІІ. Мул»

Людей безперервно підвищували по службі, обминаючи його, незважаючи на те, що вони мали менше здібностей, і це визнавали всі. На нього вічним дощем падали скарги та офіційні догани, але він це витримував. Він вперто тримався власної мети, маючи тверде переконання, що порушення субординації у цих-таки святих «інтересах держави» буде визнане як його заслуга перед цією державою.

І ось він сидів у приймальні мера, де було п’ятеро ввічливих охоронців і, можливо, на нього чекав військовий трибунал.

Важкі мармурові двері плавко розсунулися, відкриваючи атласні стіни, завішані червоними пластиковими килимами, і ще двоє мармурових дверей із металевими оздобами. Двоє чиновників у суворих костюмах трьохсотрічної давнини вийшли і покликали:

– Відвідувач капітан Ген Прітчер із Бюро інформації!

Церемоніально схилившись, вони відступили вбік, коли капітан рушив до дверей. Його супровід зупинився біля входу. Прітчер зайшов сам.

За дверима, у великій кімнаті з напрочуд простим інтер’єром, за великим столом з дивними кутами сидів маленький чоловічок, що майже губився у цьому просторі.

Мер Індбур – вже третій мер, який носив це ім’я – був онуком першого Індбура, жорстокого та здібного; першу свою якість той засвідчив, ефектно захопивши владу, а другу – майстерно позбувшись решток фарсу під назвою «вільні вибори» і ще майстерніше зберігши відносно мирне правління.

Також мер Індбур був сином другого Індбура, першого мера Фундації за правом народження, тільки наполовину схожого на свого батька, бо був лише жорстоким.

Отже, мер Індбур був третім за ім’ям і другим, хто потрапив на цю посаду за правом народження, а ще – найгіршим з усіх трьох, бо не був ані жорстоким, ані здібним, а лише добре вмів рахувати і народився не в тій родині.

Індбур ІІІ сполучив у собі дивне поєднання штучних характеристик – дивне для всіх, крім нього самого.

Надмірне прагнення все впорядкувати він вважав «послідовністю», невтомний та гарячковий інтерес до дрібниць щоденної бюрократії – «працелюбністю», нерішучість, хоч він і мав рацію, – «обережністю», а сліпу впертість, коли помилявся, – «рішучістю».

Однак він не тринькав гроші, не вбивав людей без зайвої потреби і мав напрочуд добрі наміри.

Якщо похмурі думки в голові Гена Прітчера і рухалися в цих напрямках, коли він шанобливо стояв перед великим письмовим столом, на непорушному обличчі капітана це ніяк не позначилося. Він не кашлянув, не зрушив з місця і не човгнув ногою, поки мер не підвів своє худе обличчя, припинивши робити пером позначки на берегах і переклавши аркуш із дрібним шрифтом з одного акуратного стосу паперів на інший.

Мер Індбур обережно зчепив руки, свідомо намагаючись не порушити розташування письмового приладдя на столі.

Він із вдячністю вимовив:

– Капітан Ген Прітчер із Бюро інформації.

І суворо дотримуючись протоколу, капітан схилив одне коліно майже до землі і нахилив голову, доки не почув слова:

– Встаньте, капітане Прітчер!

Із щирим співчуттям мер сказав:

– Капітане Прітчер, вас викликали сюди через певні дисциплінарні заходи, що їх вжив проти вас ваш начальник. Як і належить, документи, що стосуються цих заходів, потрапили до мене, а позаяк жодна подія у Фундації не проходить повз мою увагу, я не полінувався довідатися про вас додаткову інформацію. Сподіваюся, ви не здивовані.