Розділ «Частина ІІ. Мул»

Торан тихо спитав дядька:

– Як справи у старого? Все ще упадає за жінками?

Ранду посміхнувся, і все його обличчя стало зморшкуватим.

– Як тільки має змогу, Торане, як тільки має змогу. Часом він згадує, що наступного року йому виповниться шістдесят, і це його засмучує. Але потім він вкоськує ці дурні думки, гаркнувши на всю горлянку, і знову стає самим собою. Він торгівець старого гарту. А от ти, Торане… Як це тобі вдалося знайти таку гарненьку дружину?

Юнак посміхнувся і склав руки.

– То ти хочеш почути про все, що сталося зі мною за три роки, дядьку?

У маленькій вітальні Бейта скинула свого дорожнього плаща і розпустила волосся. Вона всілася, закинувши ногу на ногу, і зустрілася з оцінювальним поглядом рум’яного здорованя.

Тоді сказала:

– Я знаю, що ви намагаєтеся скласти про мене думку, і я вам допоможу. Вік – двадцять чотири роки, зріст – п’ять футів чотири дюйми, вага – п’ятдесят кілограмів, освіта – історик. – Вона помітила, що він завжди горбиться, приховуючи відсутність однієї руки.

Але зараз Френ нахилився до неї і сказав:

– Якщо ви вже згадали про вагу – тоді п’ятдесят чотири кілограми.

Він голосно розсміявся, побачивши, як вона почервоніла. А потім звернувся до всього товариства:

– Вагу жінки завжди можна дізнатися, глянувши на її плечі – звичайно, якщо маєш належний досвід. Не бажаєте випити, Бей?

– І не тільки, – сказала вона, і вони разом вийшли, тоді як Торан зацікавився книжковими полицями, шукаючи щось новеньке.

Френ повернувся сам і сказав:

– Вона прийде пізніше.

Він важко всівся у велике кутове крісло і поклав свою негнучку ліву ногу на ослінчик. На його червоному обличчі не лишилося ні знаку веселощів, і Торан озирнувся на нього.

Френ сказав:

– Ну що ж, ти вдома, хлопчику, і я радий тебе бачити. Мені подобається твоя жінка. Вона не якась там плаксива дурепа.

– Я з нею одружений, – просто сказав Торан.