Розділ «Частина ІІ. Мул»

– Ну це вже зовсім інша справа, хлопчику. – Його очі потемніли. – Це найдурніший спосіб обмежити власне майбутнє. За все своє довге й багате досвідом життя я так цього й не зробив.

Ранду, який до того тихо сидів у кутку, урвав його:

– Френсарте, що за порівняння? До того, як ти шість років тому здійснив аварійну посадку, ти ніде не зупинявся настільки довго, щоб задовольнити ценз осілості, необхідний для укладення шлюбу. А зараз кому ти потрібен?

Однорукий випростався у кріслі і гостро відповів:

– Багатьом, сивий бовдуре…

Із квапливою тактовністю Торан сказав:

– Це здебільшого юридична формальність, тату. І в цій ситуації є свої зручності.

– Здебільшого для жінок, – пробурчав Френ.

– Навіть якщо й так, – погодився з ним Ранду, – хлопчик сам має право вирішувати. Шлюб – це старий звичай народу Фундації.

– Народ Фундації – не найкращий зразок для чесного торгівця, – розпалювався далі Френ.

Торан знову урвав його:

– Моя дружина – з Фундації. – Він перевів погляд з одного на іншого, а потім прошепотів: – Вона йде.

Після вечері вони розмовляли на загальні теми, і Френ приторочив до розмови три оповідки з власного життя, де кров, жінки, прибутки та хвастощі становили рівноцінні частки. Невеличкий телевізор був увімкнений і тихо буркотів, показуючи класичну драму, на яку ніхто не звертав уваги. Ранду зручніше вмостився на низькому дивані і, повільно випускаючи дим із довгої люльки, дивився, як Бейта вмостилася, підібгавши ноги, на м’якому килимку з білого хутра, що бозна-коли був привезений з торгової місії і використовувався лише для найурочистіших подій.

– Ти вивчала історію, дівчинко? – привітно спитав він.

Бейта кивнула.

– Я доводила моїх вчителів до відчаю, але дечого все ж таки навчилася.

– Цитувати інших, щоб здаватися освіченою, – встряв Торан, – тільки й того!

– І чого ж ти навчилася? – спокійно продовжив Ранду.

– Вам все розповісти? – засміялася дівчина.

Старий м’яко усміхнувся.