Розділ «Частина ІІ. Мул»

– Ти відчуваєш до нього материнські почуття, Бей, та й годі. Колись у нас буде дитина, і тоді ти забудеш про Магніфіко.

Бейта відповіла з напханим ротом:

– Мені здається, що мій материнський інстинкт тебе самого ледь витримує.

Раптом вона відклала бутерброд і серйозно глянула на нього.

– Торі!

– Га?

– Торі, я була сьогодні в Ратуші – у Бюро виробництва. Ось чому я сьогодні спізнилася.

– І що ти там робила?

– Ну… – вона завагалася. – Проблеми накопичуються. Я вже втомилася й не можу витримати на фабриці. Моральний дух геть занепав. Дівчата без угаву рюмсають із найменшого приводу. Ті, хто не хворіє, стають похмурими. Дехто вже й губи копилить. У моєму відділі продукції не виробляється й чверті колишнього обсягу, що був, коли я прийшла, і жодного дня не було так, щоб усі вийшли на роботу.

– Гаразд, – сказав Торан. – Повернімося до Бюро виробництва. Що ти там робила?

– Поставила кілька запитань. І так скрізь, Торі, по всьому Притулку. Занепад виробництва, посилення антиурядової агітації та невдоволення. Начальник бюро лише знизав плечима – після того, як я просиділа у його приймальні годину і потрапила на прийом лише тому, що я племінниця координатора – і сказав, що він нічим не зарадить. Правду кажучи, я гадаю, йому байдуже.

– Та не засмучуйся, Бей.

– Гадаю, він навряд чи намагався щось робити. – У її голосі відчувалося роздратування. – Кажу тобі, буде біда. Такий самий жахливий відчай охопив мене у Часовому Сховищі, коли нас покинув Селдон. Ти сам це відчував.

– Так.

– Ну так от, той відчай панує всюди, – гнівно продовжила вона. – І ми ніколи не подолаємо Мула. Навіть якщо в нас буде достатньо ресурсів, нам бракуватиме мужності, духу, сили волі… Торі, боротися немає сенсу…

За той час, що Торан знав Бейту, вона ніколи не плакала. І зараз у її очах не було жодної сльозинки. Жодної. Але Торан легенько торкнувся її плеча і прошепотів:

– Маю надію, ти про це забудеш, крихітко. Я розумію, про що ти кажеш. Але нічого…

– Так, нічого не вдієш! Всі так кажуть – і ми лише сидимо й чекаємо, доки нам на шиї впаде меч.

Вона знову взялася за бутерброд і чай. Торан тихо розстелив ліжка. Надворі вже смеркало.

Ранду як новопризначений координатор конфедерації міст Притулку (по суті, це була посада воєнного часу) попросив надати йому кімнату нагорі, де він міг розмірковувати, розглядаючи з вікна верхівки дахів та зелень міста. Тепер, коли світло в печері згасло, місто втратило всі відтінки. Але Ранду не мав часу роздумувати про символізм ситуації.