Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Звичайно, – відразу ж відповів Манн. – Світло в очі.

– Саме так, – сказав Дарелл. – Яскраве, сліпуче світло.

– Ну і що з того? – запитав Турбор.

– Але ж ця аналогія очевидна. Я маю генератор психічних перешкод. Він установлює штучне електромагнітне поле, яке для свідомості людини Другої Фундації буде тим, чим для нас є промінь світла. Але цей генератор психічних перешкод – калейдоскоп. Він швидко і безнастанно крутиться – швидше, ніж за ним може встежити опромінюваний розум. Ну, уявімо собі це у вигляді миготливого променя – зазвичай, коли довго дивишся на нього, то відчуваєш головний біль. А тепер уявімо, що сила світла збільшена настільки, що воно засліплює, а відтак спричинює біль, нестерпний біль. Але тільки у тих, хто наділений певною чутливістю, не у нечутливих.

– Справді? – сказав Антор, і в його голосі звучав ентузіазм. – Ви вже випробовували його?

– На кому? Звичайно, ні. Але він працюватиме.

– Ну, і де ж у вас пульт керування цим полем, що оточує будинок? Мені хотілося б побачити цю річ.

– Тут. – Дарелл поліз у майже не випнуту кишеню піджака, витягнув звідти чорний, усіяний кнопками циліндрик і передав Анторові.

Антор ретельно оглянув його і знизав плечима.

– Від того, що я дивлюся на нього, я анітрохи не порозумнішаю. Скажіть, Дарелле, на яку кнопку мені не можна натискати? Просто мені не хотілося би випадково вимкнути захист будинку.

– Не вимкнете, – байдуже сказав Дарелл. – Ця кнопка зафіксована. – І він продемонстрував йому фіксацію.

– А це що за кнопка?

– Регулятор швидкості зміни візерунка. А оця регулює інтенсивність. Саме це я мав на увазі.

– Можна мені… – запитав Антор, поклавши палець на кнопку інтенсивності. Інші підійшли ближче.

– Чому б і ні? – знизав плечима Дарелл. – Це ніяк на нас не вплине.

Повільно, майже скривившись, Антор покрутив регулятор спочатку в один бік, потім – в інший. Турбор зціпив зуби, а Манн закліпав очима. Здавалося, ніби вони напружили весь свій чуттєвий інструментарій, аби знайти цей імпульс, що може на них вплинути.

Нарешті Антор знизав плечима і кинув пульт керування на коліна Дареллу.

– Ну, гадаю, ми можемо повірити вам на слово. Але мені все одно важко уявити, що щось відбулося, коли я покрутив регулятор.

– Звичайно, Пеллеасе Антор, – відповів Дарелл із силуваною усмішкою. – Той пульт, який я вам дав, фальшивий. Розумієте, в мене є ще один. – Він відкинув полу піджака і схопив дублікат пульта керування, що був причеплений до пояса.

– Бачите, – сказав Дарелл і одним жестом повернув ручку інтенсивності до максимуму.