Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Ну а хто ще це міг би бути? Він чекав на когось такого втаємниченого – якщо ви розумієте, що я маю на увазі, – а тоді отак по-дурному приходите ви, намагаючись прослизнути крізь вікно, замість того, щоб зайти крізь парадні двері, якби ви мали хоч якийсь здоровий глузд… – Вона згадала улюблену фразу і відразу ж використала її. – Чоловіки такі дурні!

– А ти доволі самозакохана, чи не так, дитинко? Тобто – міс. Знаєш, ти могла й помилитися. А якби я сказав тобі, що все це – загадка для мене і – наскільки я знаю – твій батько чекає на когось іншого?

– О, я так не вважаю. Я не просила вас зайти, доки не побачила, як ви кинули свій портфель.

– Мій що?

– Портфель, юначе. Я ж не сліпа. Ви кинули його невипадково, бо спершу глянули вниз, щоб упевнитися, чи він правильно впаде. Потім ви, мабуть, зрозуміли, що він упаде якраз під огорожею і його не буде видно, тому так і вчинили і вже не дивилися вниз. Ну і оскільки ви влізли через вікно, а не через парадні двері, це може означати, що ви трохи боїтеся потрапляти у цей дім, поки не оглянете його. А після невеличкої проблеми зі мною ви спершу подбали про свій портфель, а не про себе, а це означає, що у ньому, на вашу думку, є щось цінніше за вашу власну безпеку, і що доки ви тут, а ваш портфель там, і ми знаємо, що він там, ви доволі безпорадні.

Вона зупинилася, щоб віддихатися, і чоловік жорстко сказав:

– Якщо не брати до уваги того, що я задушу тебе і заберуся звідси разом із портфелем.

– От тільки, юначе, мені пощастило мати під ліжком бейсбольну биту, і зі свого місця я можу дотягтися до неї за дві секунди, а як на дівчину я достатньо сильна.

Розмова зайшла у глухий кут. Із вимушеною люб’язністю «юнак» сказав:

– Дозвольте мені назватися, якщо ми вже настільки заприятелювали. Мене звати Пеллеас Антор. А вас?

– Я Арка… Аркаді[7] Дарелл. Рада знайомству.

– А тепер, Аркаді, будь хорошою дівчинкою і поклич свого батька.

Аркадія обурилася.

– Я вам не дівчинка. Вважаю, що вам не слід грубіянити – особливо, коли просите про послугу.

Пеллеас Антор зітхнув.

– Добре. Чи не будеш ти хорошою, доброю, дорогою, маленькою старою леді і не покличеш свого батька?

– Це не те, що я мала на увазі, але я його покличу. Однак із вас, юначе, я очей не спущу. – І вона тупнула ногою.

У коридорі почувся звук квапливих кроків і двері відчинилися.

– Аркадіє… – Почувся слабкий звук видиху, і доктор Дарелл запитав: – Хто ви, сер?

Пеллеас зірвався на ноги із явним полегшенням.