Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

(Гм. Це була жахлива банальність, але щось таке й очікувалося в кінці.)

тому я скажу…»

На цьому «Майбутнє плану Селдона» обірвалося, бо хтось дуже чемно постукав у вікно, і коли Аркадія підскочила, спираючись на бильце крісла, то зустрілася з усміхненим обличчям за склом. Симетрично однакові риси цього обличчя цікаво підкреслювала коротка вертикальна лінія прикладеного до губ пальця. Зробивши невеличку паузу, потрібну для того, щоб удати зніяковіння, Аркадія злізла з крісла, підійшла до кушетки, що стояла перед широким вікном із примарою, і, ставши на кушетку колінами, задумливо подивилася перед собою.

Усмішка на обличчі чоловіка швидко зникла. Поки одна його рука міцно трималася за підвіконня, так що аж пальці побіліли, інша зробила швидкий жест. Аркадія спокійно послухалася і натиснула кнопку, що зсунула нижню третину вікна до ніші в стіні, дозволивши теплому весняному повітрю змішатися з кондиційованим.

– Ви не зможете увійти, – спокійно і самовдоволено сказала вона. – Усі ці вікна екрановані, а ключ від них мають лише ті, хто тут живе. Якщо ви спробуєте зайти, увімкнуться всі види сигналізації. – Вона зробила паузу, а потім додала: – Дещо нерозумно з вашого боку балансувати на цьому виступі під вікном. Якщо будете необережним, можете впасти і зламати собі шию, а на додачу – ще й багато цінних квітів.

– У такому разі, – відповів чоловік у вікні, який саме так і розмірковував, але вживаючи трохи інші прикметники, – чи не могли би ви вимкнути екран і впустити мене?

– Марно, – сказала Аркадія. – Ви, мабуть, помилилися будинком, бо я не з тих дівчат, які в нічний час впускають незнайомців у свою спальню.

Коли вона говорила це, її повіки важко опустилися, що повинно було означати пристрасть чи радше її фальшиву подобу.

З обличчя юного незнайомця зникли всі ознаки веселощів. Він пробурмотів:

– Це ж будинок доктора Дарелла, чи не так?

– Чому я маю вам це говорити?

– О Галактико… Бувай…

– Якщо ви зістрибнете, юначе, я сама увімкну сигналізацію. (Слово «юнак» замислювалося як витончена і складна іронія, оскільки навчені очі Аркадії вже помітили, що непроханому гостю явно було щонайменше тридцять – тож він був уже доволі старий.)

Запала тиша. Потім він промовив напружено:

– Ну, послухай, дівчинко, ти не хочеш, щоб я залишився, і не хочеш, щоб я пішов; а що ж ти в такому разі від мене хочеш?

– Гадаю, ви можете зайти. Доктор Дарелл дійсно живе тут.

Зараз я вимкну екран.

Насторожено й уважно дивлячись перед собою, молодик простягнув руку через вікно, а потім сам підтягнувся і заліз усередину. Він струсив із себе порохню, сердито ляскаючи по колінах, а потім звів на неї почервоніле обличчя.

– Ти впевнена, що твої добре ім’я та репутація не постраждають, коли мене тут знайдуть?

– Не так сильно, як ваші, бо щойно я зачую кроки ззовні, горлатиму з усіх сил і скажу, що ви вдерлися сюди.