Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Справді? – поцікавився він із похмурою люб’язністю. – А як ти пояснюватимеш, чому вимкнула захисний екран?

– Пф. Це якраз буде легко. Там від самого початку не було жодного екрана.

Очі чоловіка розширилася від подиву.

– То це був блеф? Скільки тобі років, дитинко?

– Я вважаю, що це дуже нахабне питання, юначе. І я не звикла, щоб мене називали «дитинкою».

– Не дивно. Ти, мабуть, перевдягнена бабуся Мула. Ти не проти, якщо я зараз піду, перш ніж ти розпочнеш вечірку Лінча зі мною у головній ролі?

– Краще вам не йти, бо мій батько на вас чекає.

Погляд чоловіка знову став насторожений. Одна з його брів здійнялася вгору, коли він з удаваною байдужістю запитав:

– Справді? А разом із ним ще хтось є?

– Ні.

– Хтось заходив до нього останнім часом?

– Лише торгівці і ви.

– А взагалі щось незвичайне відбувалося?

– Нічого, крім вас.

– Викинь мене з голови, добре? Ні, постривай. Скажи мені, звідки ти дізналася, що твій батько на мене чекає?

– О, це було легко. Минулого тижня він отримав особисту капсулу – знаєте, таку з персональним шифром і з самоокислювальним повідомленням. Він кинув оболонку капсули у сміттєвий дезінтегратор, учора дав Полі – нашій покоївці – місячну відпустку, щоб вона могла навідати свою сестру у Термінус-сіті, а сьогодні опівдні приготував ліжко у вільній кімнаті. Тож я знала, що він очікує на когось, про кого я не повинна нічого знати. Зазвичай, він розповідає мені все.

– Он як! Я здивований, що йому доводиться це робити. Я думаю, ти все знаєш ще до того, як він тобі розповість.

– Найчастіше так і буває.

Аркадія засміялася. Вона розслабилася і почувалася невимушено. Гість був у літах, але напрочуд імпозантний: кучеряве каштанове волосся, неймовірно блакитні очі. Можливо, вона зустрічатиметься з кимось таким час від часу, коли сама постаріє.

– Але, – спитав він, – звідки ти знаєш, що він чекав саме на мене?