Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

Гомір перебував на прийомі у лорда Стеттіна. Що було не так? Це розлютило її. Коли подібні ситуації відбувалися у книгофільмах та відео, герой уже завчасно знав, чим усе завершиться, і був готовий, а вона… вона просто сиділа тут. Могло статися що завгодно. Що завгодно! А вона просто сиділа.

Добре, повернімося назад. Відновімо в пам’яті минулі події.

Може, щось і спаде на думку.

Протягом двох тижнів Гомір майже жив у палаці Мула. Одного разу він узяв її з собою з дозволу Стеттіна. Палац був величезний і тиснув своєю похмурою масивністю, він ніби зіщулювався від дотику життя, занурений у свої лункі спогади і відповідаючи на кроки відлунням порожнечі чи диким гуркотом. Їй тут не сподобалося. Краще вже бачити веселі магістралі столиці, театри та видовища цього світу, що хоч і був значно бідніший за Фундацію, але незмірно більше тратився на чванство.

Гомір повертався ввечері, охоплений благоговінням…

– Для мене це світ-мрія, – шепотів він. – Якби ж я міг розібрати цей палац – камінчик за камінчиком, шар за шаром! Якби його можна було перенести на Термінус, який музей із нього можна було би зробити!

Здавалося, нехіть, із якою Манн ішов у палац уперше, геть зникла. Тепер він навпаки – аж світився від завзяття. Аркадія зрозуміла це за одним вірним знаком – увесь цей час він практично ніколи не заїкався.

Одного разу він сказав:

– Тут є конспекти записів генерала Прітчера…

– Я знаю його. Він був зрадником Фундації, який прочісував Галактику у пошуках Другої Фундації, чи не так?

– Не зовсім зрадником, Аркаді. Мул навернув його.

– Це те саме.

– О Галактико, це прочісування, про яке ти кажеш, було безнадійною справою. У справжніх записах з’їзду Селдона, де п’ятсот років тому було засновано обидві Фундації, є лише одна згадка про Другу Фундацію. Там сказано, що вона розташована «на іншому кінці Галактики – на краю зірок». Це все, на що Мул і Прітчер могли спертися. У них не було жодного способу з’ясувати, чи це справдешня Друга Фундація, навіть якби вони її знайшли. Яке божевілля!

– У них є записи, – розмірковував уголос Манн, і Аркадія уважно прислухалася, – що мають охоплювати близько тисячі світів, але кількість світів, доступних для вивчення, мабуть, сягає мільйона. Ми нічим не кращі…

– Тcс! – сердито перервала його Аркадія. Гомір завмер і через якийсь час отямився.

– Краще не розмовляти, – пробурмотів він.

А тепер Гомір був наодинці з лордом Стеттіном, і Аркадія чекала його у приймальні, відчуваючи, як без жодної причини кров дедалі швидше точиться крізь її серце. І це лякало її найбільше, бо вона нічого не могла зрозуміти.

По інший бік дверей Гомір теж почувався кепсько – наче перебував у морі желатину. Він напружив усі сили, щоби не заїкатися, і через це ледве міг зв’язати два слова докупи.

Перед ним у парадній формі на весь свій зріст у шість футів і шість дюймів височів Лорд Стеттін, чий портрет доповнювали широкі вилиці і жорстка лінія уст. Його стиснуті кулаки наче карбували кожне слово:

– У вашому розпорядженні було два тижні, а тепер ви приходите до мене і розповідаєте казочки про те, що нічого не знайшли. Годі, сер, говоріть навіть найгірше. Мій флот розіб’ють на друзки? Мені доведеться боротися з привидами Другої Фундації і людьми з Першої?