Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

Але Аркадія була в захваті. Вона ж бо знала, що сталося. Або, принаймні, вважала, що знає.

14. Тривога

Полі поставила сніданок на стіл, поглядаючи краєчком ока на прес-рекордер, що спокійно виголошував новини дня. Вона могла легко накривати на стіл, навіть дивлячись одним оком. Оскільки всі страви були упаковані в одноразові стерильні контейнери, її обов’язки зводилися лише до вибору меню, розміщення страв на столі і прибирання після сніданку.

Вона цокала язиком, дивлячись на екран, і тихенько бурчала, коментуючи побачене.

– О скільки злості в людей, – сказала вона. Дарелл лише хмикнув у відповідь.

За якусь мить у її голосі почулося скреготання, а це означало, що зараз вона ремствуватиме на всі світові скорботи.

– Ну чому тепер ці жахливі калганці, – вона особливо наголосила другий склад, видавши довге «а», – таке роблять? Здавалося, що вони мали би вже дати нам спокій. Але ж ні, знову проблеми, проблеми, постійні проблеми.

А тепер гляньте на цей заголовок – «Заворушення перед консульством Фундації». О, я б їм вправила мізки, якби могла! Біда з цими людьми – вони просто нічого не пам’ятають. Нічого, докторе Дарелл. Згадайте останню війну, що почалася після смерті Мула – звичайно, я тоді ще була дитиною, – скільки неспокою та хвилювань довелось усім зазнати! Мого рідного дядька вбили, а йому було трохи більше двадцяти, два роки по тому, як одружився, маленька дочка. Я навіть зараз добре його пам’ятаю – світле волосся, ямочка на підборідді. Десь в мене є його тривимірне фото…

А тепер уже ця його дівчинка має власного сина, який служить на флоті і, швидше за все, якщо щось станеться…

І в нас були бомбардувальні патрулі, і всі чоловіки по черзі служили у стратосферній обороні… Я можу собі лише уявити, що би вони зробили, якби калганці залетіли так далеко. Моя мати розповідала нам, дітям, про картки на їжу, ціни та податки. Ми ледь зводили тоді кінці з кінцями…

Якби люди це розуміли, то ніколи не почали б усе це знову; вони просто не захотіли би мати нічого спільного з війною. І я гадаю, що не в людях справа, ні; думаю, навіть калганці воліли би сидіти вдома з сім’ями, замість вештатися на кораблях і гинути. Все через цього жахливого чоловіка, Стеттіна. Дивні там люди, що дозволяють йому жити. Він убиває цього старого чоловіка – як його там? – а… Таллоса, а тепер він просто вбиває, щоби панувати над всіма. І чому він хоче воювати з нами, не розумію. Він мусить програти – так, як і завжди. Можливо, це все робиться за Планом, але іноді я впевнена, що цей План якийсь підступний, бо в ньому стільки війн і вбивств, хоча мені нема чого сказати про Гарі Селдона, який, я певна, знає набагато більше, ніж я, і, можливо, я просто дурепа, щоби сумніватися в ньому. Але інша Фундація є так само у цьому винною. Вони могли би зупинити Калган зараз і все налагодити. Зрештою, вони все одно це зроблять, але хотілося би, щоб це сталося до того, як ми зазнаємо якихось втрат.

Доктор Дарелл підняв голову.

– Ви щось сказали, Полі?

Полі витріщила на нього очі, а потім сердито примружилася.

– Нічого, докторе, зовсім нічого. Кого цікавлять мої слова?! У цьому будинку мене хіба що перед смертю вислухають. Я просто стрибаю то туди, то сюди, але щойно намагаюся щось сказати… – І вона вийшла, переповнена гнівом.

Її вихід справив на Дарелла таке ж незначне враження, як і її слова.

Калган! Нісенітниці! Просто фізичний ворог! Таких завжди розбивали!

Але він ніяк не міг вийти з цієї безглуздої кризи. Сім днів тому мер попросив його очолити відділ наукових досліджень і розробок. Він пообіцяв відповісти сьогодні.

Добре…

Він неспокійно заворушився. Чому саме він? Але чи може він відмовитися? Це здалося би дивним, а він не зважувався видатися дивним. Зрештою, чого він має турбуватися про Калган. Для нього існував лише один ворог. Завжди.