Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Чудово! Навіть Друга Фундація чи сам Гарі Селдон не спроможні зупинити час і перешкодити дівчатам ставати жінками.

Із цими словами він повернувся і пішов до закритих завісою дверей, із гуркотом відчинивши їх.

Він гримнув:

– Нащо, заради Космосу, ти притягла сюди свою тремтячу тушу і сидиш тут?

Леді Каллія закліпала і тихо сказала:

– Я не знала, що в тебе там хтось є.

– Є. Я поговорю з тобою про це пізніше, а зараз я хочу бачити твою спину, і швидко.

За мить її квапливі кроки затихли у коридорі. Стеттін повернувся:

– Вона – фінал фарсу, що надто затягнувся. Невдовзі все закінчиться. Чотирнадцять, кажете?

Гомір глянув на нього із жахом, але вже з іншої причини!

Двері приймальні безшумно прочинилися, змусивши Аркадію аж підскочити від несподіванки. Відтак краєчком ока вона уздріла висунутий звідти палець, що з усіх сил прикликував її, а відтак, коли вона ніяк не відреагувала, звідти постала бліда, тремтяча постать, яка самим лише своїм виглядом змусила її навшпиньках підійти до дверей.

У коридорі чувся лише шурхіт кроків. Звичайно, це була леді Каллія, яка схопила Аркадію за руку так міцно, що їй стало боляче, але вона чомусь не заперечувала. Принаймні, леді Каллії вона не боялася.

Але чого їй треба?

Тепер вони опинилися в будуарі – рожевому, наче із цукрової вати. Леді Каллія притулилася спиною до дверей.

Вона сказала:

– Це був наш потаємний шлях до мене… до моєї кімнати, розумієш, із його кабінету. Його, сама розумієш. – І вона вказала пальцем на двері, ніби сама думка про нього гнітила її душу смертельним страхом.

– Нам так пощастило… Так пощастило… – Розширені зіниці її синіх очей аж почорніли.

– Ви можете сказати мені… – несміливо почала Аркадія. Проте Каллія натомість заметалася по кімнаті.

– Ні, дитинко, ні. У нас нема часу. Знімай одяг. Будь ласка.

Будь ласка. Я дам тобі інший, і тебе не впізнають.