Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Чому б нам не полетіти туди, коли ми завершимо справи на Калгані?

На його обличчі знову з’явився переляк.

– Що? Тільки не починай. Я тут у справах, а не для розваг.

Пам’ятай про це.

– Але це теж справа, – писнула вона. – На Тренторі може бути неймовірна кількість інформації. Ви не думали про це?

– Ні, не думав. – Він схопився на ноги. – А тепер відсунься від комп’ютера. Ми повинні зробити останній стрибок, а потім ти підеш спати. – Все ж таки є одна хороша річ у цьому приземленні: йому вже набридло спати, постеливши пальто на металеву підлогу.

Розрахунки були неважкі. У «Путівнику космічних маршрутів» шлях від Фундації до Калгана вказувався доволі чітко. Почувся слабкий ривок від проходження крізь гіперпростір, і останній світловий рік залишився позаду.

Сонце Калгана тепер справді було сонцем – великим, яскравим та жовто-білим, хоча його не можна було побачити крізь ілюмінатори, що з освітленого боку автоматично закрилися. До Калгана була лише одна ніч польоту.

12. Лорд

З усіх світів Галактики Калган, без сумнівів, мав найдивовижнішу історію. Наприклад, історія планети Термінус була історією майже безперервного зростання. Історія Трентора, колишньої галактичної столиці, свідчила про майже безперервне падіння. Але Калган…

Уперше Калган зажив популярності як світ розваг ще за два століття до народження Гарі Селдона. Він став ним у тому сенсі, що перетворив розваги на індустрію, і до того ж надзвичайно прибуткову.

І це була стабільна індустрія – найстабільніша в Галактиці. Коли всі цивілізовані світи потихеньку-помаленьку скочувалися до варварства, ця катастрофа не торкнулася Калгана навіть краєчком. Незалежно від економічних чи соціологічних змін у сусідніх секторах Галактики, там завжди існувала еліта; а характерною рисою еліти завжди було те, що вона вважає отримання задоволення винагородою за саме своє існування.

Тому Калган послідовно і успішно служив спочатку розпещеним та напарфумованим модникам імперського двору, супроводжуваним блискучими та пристрасними леді, відтак грубим та різким отаманам, які тримали в кайданах світи, захоплені після кривавих війн, але й не забували про своїх розгнузданих і хтивих дівок, а насамкінець – опасистим і ласим до розкошів бізнесменам Фундації з їхніми п’яними та огидними коханками.

Він був відкритий абсолютно для всіх, бо ті «всі» мали гроші. А оскільки Калган слугував усім і ні від кого не закривався, оскільки його товар був у незмінному попиті, оскільки в нього вистачало мудрості не лізти у світову політику і не вимагати чиєїсь легітимності, то він процвітав навіть тоді, коли ніхто не міг похвалитися процвітанням, і лише набирав ваги, коли всі інші худнули.

Так тривало до Мула. Потім Калган теж якимось чином упав перед завойовником, який був глухий до розваг і до всього, крім завоювання. Для нього всі планети були однакові, навіть Калган. Тож протягом десяти років Калган перебував у дивній ролі галактичної метрополії, господині найбільшої імперії з часів падіння самої Галактичної Імперії.

А потім зі смертю Мула так само раптово прийшло її падіння. Фундація відкололася, а разом із нею і більша частина володінь Мула. За п’ятдесят років про цей короткий період могутності залишилися тільки непевні спогади, схожі на опіумні марення. Калган так ніколи й не оговтався. Він так і не зміг знову стати світом розваг, бо зачарування владою ніколи не ослаблює свої позиції. Натомість він зажив під орудою несталої вервечки людей, яких Фундація прозивала Лордами Калгана, але вони самі титулувалися Першими Громадянами Галактики, наслідуючи титул Мула, і підтримували ілюзію, що вони теж завойовники.

Нинішній лорд Калгана перебував на своїй посаді п’ять місяців. Він отримав її завдяки тому, що був командувачем калганського флоту, а ще через прикру необережність попереднього лорда. Але ніхто на Калгані не був настільки дурним, щоб надто довго брати близько до серця питання його легітимності. Подібні події сприймалися спокійно.

Однак, хоча таке виживання найбільш пристосованих і заохочувало кровожерливість та зло, іноді воно уможливлювало вихід на головні ролі і здібних людей. Лорд Стеттін був достатньо компетентним, і ним нелегко було маніпулювати.

Нелегко для його високопреосвященства Першого Міністра, який із подиву гідною неупередженістю служив як колишньому лорду, так і нинішньому, і який міг би, якби прожив достатньо довго, так само чесно служити і його наступнику.

Так само непросто це було й для леді Каллії, яка була для лорда Стеттіна більше, ніж подруга, але менше, ніж дружина. Того вечора в особистих покоях лорда Стеттіна ці троє лишилися на самоті. Огрядний Перший Громадянин у блискучій адміральській формі, що її він полюбляв носити, сердито супився, сидячи на жорсткому кріслі так само твердо, як і пластик, з якого воно було зроблене. Його Перший Міністр, Лев Мейрус, дивився на нього із прихованою байдужістю, своїми довгими і нервовими пальцями неуважно і ритмічно погладжуючи глибоку лінію, що тяглася від гачкуватого носа вздовж худої та запалої щоки майже до сивобородого підборіддя. Леді Каллія елегантно розмістилася на хутряному покритті фоамітової канапи і вередливо копилила губи, хоча на це ніхто не звертав уваги.