Розділ «Частина ІІІ. МЕРИ»

Лепольд добре відчував кислий настрій дядька й навмисно заговорив з ентузіазмом:

— Вам, дядьку, варто було побувати з нами сьогодні. Ми сполошили одну пташку в нетрях Самії, це було справжнє чудовисько. Яке було полювання! Ми гналися за нею дві години, пролетівши щонайменше сімдесят миль. А потім я рвонувся вгору, — він жваво рухався, наче був у своєму катері, — і хитро пірнув. Спіймав його на підйомі якраз під лівим крилом. Це його роздратувало. Я зробив віраж вліво, чекаючи, доки він нахилиться. Звичайно ж, він так і зробив. Змахнув крилом, коли я підлетів, і тоді…

— Лепольде!

— Ну! Я влучив.

— Я й не сумнівався. А тепер не будеш ласкавий приділити мені увагу?

Король приземлився на краєчок стола й зовсім не по- королівському вчепився зубами в горіх Лери. Він не наважувався поглянути на дядька.

Вініс почав:

— Сьогодні я був на кораблі.

— Якому?

— Є лише один корабель. Цей корабель. Той самий, який Фундація ремонтує для нашого флоту. Старий імперський крейсер. Я достатньо зрозуміло пояснюю?

— А, оцей? Бачите, я ж казав вам, що Фундація відремонтує його, якщо їх попросити. Це все нісенітниці, ці ваші історії, ніби вони збираються на нас напасти. Якби збиралися, то нащо їм лагодити корабель? Самі розумієте, що це не має сенсу.

— Лепольде, ти бовдур!

Король, який щойно відкинув шкаралупу з горіха Лери й збирався взятися за наступний, почервонів.

— Ось що, послухайте, — сказав він із гнівом, який був не більше ніж роздратуванням, — я не думаю, що вам слід мене так називати. Ви забуваєтеся. Розумієте, за два місяці я стану повнолітнім.

— Так, і ти чудово підготовлений до прийняття королівських обов’язків. Якби ти витрачав на державні справи половину того часу, який витрачаєш на полювання за Ньяками, я б із чистою совістю відмовився від регентства.

— Мені все одно. Знаєте, це не стосується справи. Річ у тому, що навіть якщо ви регент і мій дядько, я все одно король, а ви — мій підданий. Вам не слід було називати мене дурнем і в будь-якому випадку сидіти в моїй присутності. Ви не спитали мого дозволу. Я думаю, що ви повинні бути обережні, інакше я можу зробити щось із цим і дуже скоро.

Погляд Вініса був холодним.

— Чи можу я звертатися до вас «ваша величність»?

— Так.

— Дуже добре! Ваша величносте, ви — бовдур!