Розділ «Частина ІІІ. МЕРИ»

— Це неважливо.

— Не знаю. Це може бути пов’язано з неминучими помилками в розрахунках або з тим, що я забагато знав. Я намагався, щоб мої прогнози ніколи не впливали на дії, але як можна сказати напевне? І який ефект матиме ця різниця? Так чи інакше, — він підвів очі, — я вирішив одне.

— Як тільки криза розпочнеться, я поїду на Анакреон. Я хочу бути на місці… Ну та годі, Верісофе. Уже пізно. Ходімо пити до ранку. Я хочу розслабитися.

— То вип’ємо тут, — сказав Верісоф. — Я не хочу, щоб мене впізнали, — хтозна, що скажуть ці члени цієї новонародженої партії у вашій дорогоцінній Раді. Замовте бренді.

І Гардін замовив, але не дуже багато.

3

У давні часи, коли Галактична Імперія охоплювала всю Галактику, а Анакреон був найбагатшою префектурою Імперії, чимало імператорів відвідували палац віце-короля з урочистими візитами. І ніхто з них не міг стриматися, щоб хоч раз не спробувати свої сили в кермуванні повітряним катером і постріляти з голчастої рушниці в летючу фортецю, прикрашену пір’ям, яку називали Птахом Ньяком.

Тепер слава Анакреона зів’яла, залишившись у минулому. Від віце-королівського палацу лишилася купа уламків, що продувалися всіма вітрами, крім хіба що одного крила, відновленого робітниками Фундації. І вже двісті років на Анакреоні не бачили жодного імператора.

Але полювання на Ньяка й досі було королівським видом спорту, а вміння влучно стріляти з голчастої рушниці було першою вимогою для королів Анакреона.

Лепольд І, король Анакреона і (як це незмінно й неправдиво додавали) Володар Зовнішніх Земель, уже не раз довів свою майстерність у цій справі, хоча йому ще не виповнилося й шістнадцяти. Він збив свого першого Ньяка, коли заледве мав тринадцять; збив десятого за тиждень після вступу на престол; а тепер повертався зі свого сорок шостого полювання.

— Перш ніж я досягну повноліття, я зіб’ю п’ятдесят, — зрадів він. — Хто готовий зі мною закластися?

Але придворні не ставили проти майстерності короля, адже існував смертельний ризик перемогти. Ставок не було, і король у піднесеному настрої пішов перевдягатися.

— Лепольде!

Король зупинився на півдорозі, лише один голос міг змусити його до цього. Він невдоволено повернувся.

Вініс стояв на порозі покоїв, нависаючи над своїм молодим племінником.

— Відпусти їх, — нетерпляче махнув він рукою. — Хай забираються.

Король коротко кивнув, і двоє камергерів вклонилися й спустилися сходами. Лепольд увійшов до кімнати дядька.

Вініс похмуро глянув на мисливське вбрання короля.

— Дуже скоро тобі доведеться зайнятися більш важливими справами, ніж полювання на Ньяка.

Він повернувся спиною й пошкандибав до столу. З того часу, як він став занадто старим для того, щоб упоратися з поривами вітру від крил Ньяка та з повітряним катером, що хитався, набираючи висоту, його дратував будь-який спорт.