Розділ «Частина ІІІ. МЕРИ»

Його темні очі заблищали з-під сивих брів, і молодий король повільно всівся. На мить на обличчі регента промайнула зловтіха, але швидко зникла. Його товсті губи скривилися в усмішці, і він поклав руку на плече короля.

— Не зважай, Лепольде. Мені не слід жорстко розмовляти з тобою. Але часом важко поводитися за всіма правилами пристойності, коли на тебе тиснуть такі події, як… розумієш? — Але хоч його слова й були примирливими, щось у його очах свідчило, що він анітрохи не пом’якшав.

Лепольд невпевнено відповів:

— Так. Державні справи жах які складні. — Він не без побоювання подумав, чи не завалять його зараз безглуздими деталями про торгівлю зі Смирно та довгими суперечками щодо малозаселених світів у Червоному коридорі.

Вініс знову заговорив.

— Мій хлопчику, я думав сказати тобі про це раніше, і, можливо, мені слід було це зробити, але я знаю, що твоя юна душа не терпить сухих подробиць державного управління.

Лепольд кивнув.

— Нічого, усе в порядку…

Дядько зробив різку паузу й продовжив:

— Однак за два місяці ти досягнеш повноліття. Більше того, у важкі часи, які насуваються, тобі доведеться взяти повну та активну участь в управлінні державою. З цього часу й надалі ти будеш королем, Лепольде.

Лепольд знову кивнув, але його погляд був майже відсутнім.

— Лепольде, буде війна.

— Війна! Але ж у нас перемир’я зі Смирно…

— Не зі Смирно. З самою Фундацією.

— Але, дядьку, вони ж погодилися полагодити корабель. Ви сказали…

Він замовк, глянувши на те, як скривив губу дядько.

— Лепольде, — у його голосі зникли дружні нотки, — ми маємо поговорити як чоловік із чоловіком. Війна з Фундацією буде незалежно від того, відремонтують вони судно чи ні; насправді вона може розпочатися найближчим часом, оскільки судно вже в ремонті. Фундація є джерелом енергії й могутності. Уся велич Анакреона, усі його кораблі, міста, люди, торгівля залежать від тих краплинок і крихт енергії, яку неохоче дає нам Фундація. Я пам’ятаю ті часи — я сам, особисто, — коли міста Анакреона опалювалися вугіллям і нафтою. Але це неважливо; ти однаково не маєш про це жодного уявлення.

— Мені здається, — нерішуче сказав король, — що ми маємо бути вдячні…

— Вдячні? — заревів Вініс. — Вдячні за те, що вони шкодують для нас звичайнісінькі покидьки, зберігаючи для себе один космос знає що — і з якою метою зберігаючи? Хоча чому — лише з однією, — щоб одного дня вони могли почати правити Галактикою.

Він поклав руку на коліно племінника, його очі звузилися.