Розділ «Частина ІІІ. МЕРИ»

— Лепольде, ти король Анакреона. Твої діти і діти твоїх дітей можуть бути королями Всесвіту, якщо ти здобудеш енергію, яку Фундація береже від нас!

— А щось таки в цьому є. — В очах Лепольда зблиснула іскра, його плечі випросталися. — Зрештою, яке вони мають право притримувати її для себе? Це й справді несправедливо. Анакреон теж на щось розраховує.

— От бачиш, ти починаєш розуміти. А тепер, мій хлопчику, подумай, що як Смирно зі свого боку вирішить напасти на Фундацію та здобуде всю цю енергію? Як ти думаєш, чи довго ми протримаємося, щоб не стати їхніми васалами? Як довго ти зможеш утримувати свій трон?

Лепольд хвилювався все більше.

— О космосе, так. Знаєте, ви абсолютно праві. Ми повинні вдарити першими. Це просто самозахист.

Усмішка на обличчі Вініса стала трохи більшою.

— Крім того, колись, на самому початку правління твого діда, Анакреон фактично заснував військову базу на планеті Фундації, Термінусі, — базу, що була життєво необхідна для національної оборони. Ми були змушені відмовитися від неї через махінації її лідера, хитрого простолюдина, науковця, у жилах якого не тече й краплинки шляхетної крові. Розумієш, Лепольде? Твій дід був принижений цим простолюдином. Я пам’ятаю його! Він був трохи старший за мене, коли прилетів на Анакреон, — з диявольською посмішкою, диявольським мозком і диявольською силою трьох королівств, що стояли за нього, об’єднавшись у боягузливий союз проти величі Анакреона.

Лепольд почервонів, у його очах зблиснули іскри.

— Клянуся Селдоном, якби я був на місці діда, то однаково боровся б.

— Ні, Лепольде. Ми вирішили дочекатися зручного моменту, щоб стерти цю образу. На це сподівався твій батько, до своєї передчасної смерті, що він може бути тим, хто… ну, ну… — Вініс відвернувся на якусь мить, а потім додав, ніби стримуючи емоції: — Він був моїм братом. Але якщо його син…

— Так, дядьку. Я його не підведу. Здається, саме зараз настав той момент, коли Анакреон може знищити це гніздо бунтівників, і зробити це треба негайно.

— Ні, не так швидко. По-перше, ми повинні дочекатися, коли завершать ремонт крейсера. Уже сам факт, що вони взялися за цей ремонт, доводить — вони нас бояться. Ці дурні намагаються нас заспокоїти, але ж ми не звернемо зі свого шляху, чи не так?

Кулак Лепольда врізався в долоню.

— Ні, поки я — король Анакреона.

Губи Вініса сіпнулися в зловтішній посмішці.

— До того ж, ми повинні дочекатися приїзду Сальвора Гардіна.

— Сальвора Гардіна! — У короля округлилися очі, і його безбороде молоде обличчя майже втратило жорсткий вираз.

— Так, Лепольде. Сам лідер Фундації прилетить на твій день народження — мабуть, щоб заспокоїти нас своїми лестощами. Але це йому не допоможе.

— Сальвор Гардін! — Це вже був просто шепіт.

Вініс насупився.