Розділ «Частина ІІІ. МЕРИ»

— Продовжуйте.

— Він втягнув мене в богословську дискусію і з усіх сил намагався витягти мене з огидного матеріалізму.

— І так і не впізнав у вас первосвященика?

— Без моєї багряниці? До того ж, він був зі Смирно. Це був цікавий досвід. Дивовижно, Гардіне, наскільки міцно вкоренилася ця наукова релігія. Я написав нарис на цю тему — виключно для власного задоволення; він не буде ніде опублікований. Якщо глянути на це питання з соціологічної точки зору, то здається, що коли стара Імперія почала розкладатися тут, на Периферії, наука у своєму справжньому вигляді втратила силу в зовнішніх світах. Для того, щоб її прийняли знову, вона мала представити себе в іншій подобі, і саме це й зробила. Це чудово працює.

— Цікаво! — Мер поклав руки на потилицю й раптом сказав: — Розповідайте про ситуацію на Анакреоні!

Посол насупився й витягнув з рота сигару. З огидою глянув на неї і загасив.

— Ну, справи дуже погані.

— Інакше вас би тут не було.

— Так, навряд чи. Стан справ такий. Головною людиною на Анакреоні є принц-регент Вініс. Він — дядько короля Лепольда.

— Знаю. Але ж Лепольд наступного року стає повнолітнім, чи не так? Здається, у лютому йому буде шістнадцять.

— Так. — Посол помовчав, а потім з іронією додав: — Якщо доживе. Батько короля помер за підозрілих обставин. Під час полювання в груди йому влучила голка-куля. Було оголошено, що це нещасний випадок.

— Гм-м. Здається, я пам’ятаю Вініса в той час, коли я був на Анакреоні, коли ми вигнали їх із Термінуса. Це було ще до вас. Але розберімося. Якщо я правильно пам’ятаю, це був похмурий молодий тип, з чорним волоссям, з косим правим оком. Ще він мав кумедний гачкуватий ніс.

— Це він і є. Гачкуватий ніс і косоокість залишилися, а от волосся вже сиве. Він грає в брудну гру. На щастя, він найбільший дурень на планеті. До того ж уважає себе хитрим, мов чорт, що робить його дурість більш помітною.

— Так зазвичай і буває.

— У його розумінні розбити яйце означає вистрілити в нього з атомного бластера. Я був свідком того, як він намагався накласти податок на храмову власність за два роки після смерті старого короля. Пам’ятаєте?

Гардін замислено кивнув, потім усміхнувся.

— Священики тоді підняли ґвалт.

— О, ґвалт здійнявся такий, що на Лукрезі було чути. З того часу він став обережніше поводитися з духовенством, але однаково чинить так, як хоче, набиваючи собі ґулі. У певному сенсі, це для нас погано; його самовпевненість необмежена.

— Можливо, це надмірна компенсація комплексу меншовартості. Знаєте, молодші сини в королівських сім’ях часто так роблять.

— Але насправді це одне й те саме. Він затято прагне напасти на Фундацію. Майже цього не приховує. І в змозі це зробити, з огляду на озброєння. Старий король створив чудовий флот, і Вініс теж не спав останні два роки. Насправді податок на храмову власність призначався для подальшого озброєння, а коли цей задум провалився, він удвічі збільшив податок на прибуток.