Розділ «Частина ІІ. ЕНЦИКЛОПЕДИСТИ»

— Так.

— Ми нічого не робимо, правильно, крім того, що тихо й безтурботно чекаємо, свято вірячи у deus ex machina[3], який вискочить зі Сховища?

— Якщо прибрати вашу емоційну фразеологію, то так, у цьому й полягає ідея.

— Який незграбний ескапізм! Справді, докторе Фара, якою ж дурістю відгонить від геніїв. І менший розум був би не в змозі до такого додуматися.

Фара поблажливо посміхнувся.

— Ваша схильність до епіграм, Гардіне, дотепна, але недоречна. Якщо по суті, я думаю, ви пам’ятаєте мої аргументи щодо Сховища, які я виклав близько трьох тижнів тому.

— Так, пам’ятаю. Я не заперечую, що це була аж ніяк не дурна ідея лише з точки зору дедуктивної логіки. Ви сказали — зупиніть мене, якщо я помиляюся, — що Гарі Селдон був найвидатнішим психологом у Системі; а отже, міг передбачити важку й незручну ситуацію, у якій ми знаходимося; а отже, створив Сховище як спосіб підказати нам вихід з неї.

— Ви вловили суть ідеї.

— Отже, вас не здивує, що я чимало думав над цим питанням останні тижні?

— Дуже приємно це чути. І які результати?

— У результаті дедукція вивела мене на певні недоліки. Знову ж таки, усе, що було потрібно для цього, — це трохи здорового глузду.

— Наприклад?

— Наприклад, якщо він передбачав безлад на Анакреоні, то чому не помістив нас на якійсь планеті ближче до галактичних центрів? Добре відомо, що Селдон маніпулював членами Комісії на Тренторі, коли вони віддали наказ створити Фундацію на Термінусі. Але чому він це зробив? Навіщо взагалі було розміщувати нас тут, якщо він міг бачити заздалегідь руйнування комунікацій, нашу ізоляцію від Галактики, загрози від наших сусідів — і нашу безпорадність через відсутність металів на Термінусі? Ось що найголовніше! Або, якщо він передбачав усе це, чому не попередив перших поселенців заздалегідь, щоб вони могли підготуватися, а не чекати його допомоги, стоячи однією ногою над урвищем?

І не забувайте ось про що. Попри те, що він міг тоді передбачити цю проблему, ми так само добре можемо зрозуміти її зараз. Отже, якщо він міг передбачити рішення тоді, то ми маємо бути в змозі дійти до цього зараз. Не треба хитрувати, тікаючи від дилеми: що міг бачити він і чого не можемо ми.

— Але, Гардіне, — нагадав Фара, — ми не можемо!

— Але ж ви й не намагалися. Жодного разу не спробували. Спочатку ви взагалі відмовилися визнати, що загроза існує. Потім поклалися на абсолютно сліпу віру в Імператора! Тепер ви перенесли свою віру на Гарі Селдона. Ви весь час покладалися на авторитет або на минуле, але ніколи на самих себе.

Він гарячково стиснув кулаки.

— Це якась хвороблива позиція — безумовний рефлекс, що відхиляє вбік ваш незалежний розум, коли йдеться про протистояння владі. Схоже, у вас немає й сумнівів у тому, що Імператор могутніший за вас, а Гарі Селдон — мудріший? А це неправильно, хіба ви не розумієте?

Чомусь ніхто йому не відповів.

Гардін продовжував: