Розділ «Частина ІІ. ЕНЦИКЛОПЕДИСТИ»

— І так дієте не лише ви. Так робить уся Галактика. Піренн чув, як лорд Дорвін уявляє собі наукові дослідження. Лорд Дорвін уважає, що стати хорошим археологом можна, прочитавши всі книжки з цього предмета, — книжки, написані людьми, які померли багато століть тому. Він уважає, що розв’язати археологічні головоломки можна, зваживши протилежні думки різних вчених. І Піренн слухав його й не заперечував. Невже ви не розумієте, що щось не так?

У його голосі знову пролунали благальні нотки.

Відповіді знову не було. Він вів далі:

— І ви, чоловіки, і ще половина Термінуса такі самі. Ми сидимо тут, уважаючи, що Енциклопедія — це все. Ми вважаємо, що найкраще, що може вигадати наука, — це класифікувати дані минулого. Це важливо, але хіба не потрібно й далі займатися дослідженнями? Ми відступаємо й забуваємо, хіба ви не бачите? Тут, на Периферії, утрачено ядерну енергетику. На Гамма Андромеди через поганий ремонт розплавився атомний реактор, а канцлер Імперії скаржиться, що не вистачає фахівців-ядерників. І яке рішення? Підготувати нових? У жодному разі! Натомість вони вирішують обмежити використання ядерної енергії.

Він повторив утретє:

— Невже ви не розумієте? Це проблема галактичного масштабу. Це поклоніння минулому. Це деградація, це застій!

Він переводив погляд з одного на іншого, а вони пильно дивилися на нього.

Першим прийшов до тями Фара:

— Ну, містична філософія нам тут не допоможе. Говоріть по суті. Ви заперечуєте, що Гарі Селдон міг легко вирахувати історичні тенденції розвитку майбутнього за допомогою простої психологічної методики?

— Ні, звичайно, що ні, — вигукнув Гардін. — Але ми не можемо покладатися на нього під час прийняття якогось рішення. У кращому випадку він може вказати нам на проблему, але якщо й має бути якесь рішення, то ми повинні ухвалити його самі. Він не може цього за нас зробити.

Раптом заговорив Фулгем:

— Що ви маєте на увазі під словами «вказати на проблему»? Ми розуміємо, у чому проблема.

Гардін обернувся до нього.

— Ви так думаєте? Ви вважаєте, що Анакреон — це все, що могло турбувати Гарі Селдона. Я з цим не згоден! Скажу вам, джентльмени, ніхто з вас не має анінайменшого уявлення про те, що насправді відбувається.

— А ви маєте? — неприязно запитав Піренн.

— Думаю, що так! — Гардін підвівся й різко відсунув стілець. Його погляд був холодним і важким. — Якщо в цій ситуації і є щось зрозуміле, то це те, що вона неприємно пахне; щось більше, ніж те, про що ми говорили. Просто запитайте себе: чому серед корінного населення Фундації не було жодного першокласного психолога, крім Бора Алуріна? А він дуже обережно готував своїх учнів, даючи їм не більше ніж основні знання.

Запала коротка тиша, а потім Фара сказав:

— Справді. Але чому?

— Можливо, тому що психолог міг швидко розібратися в усій цій ситуації — набагато швидше, ніж цього хотілося б Гарі Селдону. А так ми спотикаємося в пітьмі, бачачи не більше ніж туманні проблиски істини. Саме цього й хотів Гарі Селдон.

Він різко розсміявся.