Розділ «Частина ІІ. ЕНЦИКЛОПЕДИСТИ»

Біля Сховища поставили більше ніж шість стільців, ніби очікували, що збереться більша компанія. Гардін подумки зауважив це й стомлено сів у кутку, якнайдалі від п’яти інших.

Схоже, члени Ради були не проти такого розташування. Вони пошепки розмовляли між собою, потім їхній шепіт перетворився на шипіння і зрештою взагалі затих. З усіх них достатньо спокійним здавався лише Фара. Він витягнув годинник і похмуро дивився на нього.

Гардін глянув на власний годинник, а потім на скляну кабінку, абсолютно порожню, що займала половину кімнати. Це була єдина незвичайна особливість кімнати, якщо не вважати, що не було жодних ознак того, що десь комп’ютер відлічує час, що лишився до тієї миті, як потече потік мюонів, відбудеться з’єднання і…

Світло потьмяніло!

Воно не вимкнулося, а лише стало жовтим, і так швидко, що Гардін аж підскочив. Він здивовано підняв очі до ламп, що були на стелі, а коли опустив їх, то побачив, що кабінка вже не була порожньою.

Її зайняла якась людина — людина в інвалідному візку!

Кілька секунд вона не казала нічого, але закрила книжку, що лежала на колінах, ліниво торкнувшись її. А потім усміхнулася, і обличчя, здавалося, ожило.

Людина сказала:

— Я — Гарі Селдон. — Голос був старечим та слабким.

Гардін ледь не піднявся, щоб сказати, що радий знайомству, але зупинив себе.

Голос невимушено продовжував:

— Як ви бачите, я обмежений цим візком і не можу піднятися, щоб привітати вас. Ваші дідусі та бабусі полетіли на Термінус кілька місяців тому в моєму часі, і з тих пір я страждаю на досить незручний параліч. Самі розумієте, я вас не бачу, тож і не можу вас належним чином привітати. Я навіть не знаю, скільки вас там, тому буду поводитися неформально. Якщо хтось із вас підвівся, сядьте, будь ласка; якщо хочете закурити, я не проти. — Почувся легкий смішок. — Та й чого б мені бути проти? Мене ж насправді тут немає.

Гардін майже машинально намацав сигару, але передумав.

Гарі Селдон відклав свою книжку, ніби поклавши її на стіл збоку, а коли відвів від неї пальці, вона зникла.

Він сказав:

— Минуло п’ятдесят років з тих пір, як було закладено Фундацію, — п’ятдесят років, упродовж цього часу її члени не мали уявлення, у якому напрямку вони працюють. Так було необхідно, але тепер ця необхідність минула.

Енциклопедія Фундації з самого початку є шахрайством і завжди ним була!

Позаду Гардіна почулися звуки сутички і один або два приглушених вигуки, але він не озирнувся.

Гарі Селдон, звичайно ж, залишався спокійним. Він продовжував:

— Це шахрайство в тому сенсі, що ані я, ані мої колеги ніколи не турбувалися про те, щоб було видано бодай один-єдиний том Енциклопедії. Воно досягло своєї мети, оскільки ми отримали грамоту від Імператора, а завдяки їй змогли залучити сто тисяч людей, потрібних для нашої схеми, і тримати їх зайнятими, поки події розвивалися самі, до того моменту, коли для них вже було запізно відступити.