Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Гадаю, він змінив машину, — здогадався Генрі. — Правильно, Даддітсе? Він змінив машину?

Даддітс усередині закивав.

— Укав! Укав масиу!

— Тепер він поїде швидше, — промовив Генрі. — Ти теж додай, Овене. Плювати на Курца, треба впіймати Сірого.

Овен поглянув на Генрі. Потім придивився уважніше.

— Що з тобою? Ти геть блідий.

— Який же я телепень — я повинен був одразу здогадатися, що замислив цей покидьок! Виправдовує мене тільки те, що я втомився до непритомності й був наляканий, але яка різниця, якщо… Овене, ти мусиш його наздогнати. Йому потрібно в Західний Массачусетс, і ти повинен його наздогнати, перш ніж він туди дістанеться.

Тепер вони їхали по сльоті, що було набагато безпечніше, ніж по снігу, хоча бруд летів на всі боки. Овен розігнав «Хаммер» до шістдесяти п’яти миль на годину. Більше не наважився.

— Спробую, — невпевнено сказав він. — Але якщо він не потрапить в аварію або не зламається… — Овен повільно похитав головою. — Навряд чи, друже. Ой, навряд чи.

Цей сон часто снився йому в дитинстві (коли він ще мав прізвище Кунц), але тільки раз чи двічі під час дорослішання. У цьому сні він біг полем у місячну повню і боявся озирнутися, тому що воно гналося за ним. Воно. Він мчав щодуху, втрачав сили, але, звісно, цього було замало — у снах завжди так, хоч скільки намагайся, сил усе одно не вистачає. Потім воно його наздоганяло, він чув його сухе дихання й відчував особливий сухий запах.

Він опинився на березі великого тихого озера, хоча в жаркому сухому канзаському містечку його дитинства не було ніяких озер, і незважаючи на те що озеро було невимовно прекрасним (місяць сяяв у його глибинах, як ліхтар), воно сповнило його моторошним жахом, тому що перегородило йому дорогу, а плавати він не вмів.

На березі він упав на коліна — у цьому нинішній сон повторював ті, дитячі сни, — але в нерухомій воді побачив відображення не воно , моторошного опудала з набитим мішком замість голови і роздутими руками в синіх рукавичках, а Овена Андергілла з обличчям, вкритим червоним висипом. У місячному сяйві байрус здавався величезними чорними родимками, губчастими й безформними.

У дитинстві на цьому місці він завжди прокидався (нерідко з затверділим членом, хоча одному Богові відомо, чому такий страшний сон міг викликати в дитини стояк), але цього разу воно — Овен Андергілл — торкнулося його, а віддзеркалені у воді очі дивилися з докором. А може, і з питанням.

«Тому що ти не послухав наказу, салаго. Тому що перетнув межу!»

Він підняв руку, щоб відгородитися від Овена, відштовхнути його долоню… і побачив у світлі місяця власні пальці. Вони були сірими .

«Ні, — сказав він собі. — Це просто через місяць».

Але чому в нього тільки три пальці? Теж через місяць?

Рука Овена лежить на ньому, не відпускає, передає свою огидну хворобу… але при цьому він сміє звертатися до нього…

— …босе! Прокиньтесь, босе!

Курц розплющив очі і з незадоволеним бурчанням випростався, одночасно відкидаючи руку Фредді. Фредді зі свого водійського місця торсав його не за плече, а за коліно, але це все одно було неприємно.