Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Я не сплю, не сплю. — Щоб переконатися, він підніс до очей свої долоні. Звісно, не рожеві, як у немовляти, але й не сірі, і на кожній, як належить, по п’ять пальців. — Котра година, Фредді?

— Не знаю, босе. Можу тільки сказати, що поки ще ранок.

Ну звісно ж. Годинник не працює. Навіть його кишеньковий зупинився. Він, така ж жертва сучасності, як і інші, забув його завести. Курц завжди гостро відчував час, і зараз, за його відчуттям, була десь дев’ята, а отже, проспав він години дві. Небагато, але йому цілком досить. Він почувався краще. Достатньо добре, щоб почути тривогу в голосі Фредді.

— Що сталося, друже?

— Перлі каже, що втратив контакт з усіма. Каже, останнім був Овен, але й той зник. Він думає, Овен переміг грибок, сер.

Курц зловив у дзеркалі заднього огляду бліду «я-вас-обдурив» усмішку Перлмуттера.

— Що таке, Арчі?

— Нічого. — Арчі мав значно здоровіший вигляд, аніж раніше, до того, як Курц заснув. — Я… босе, я б води ковтнув . Я не голодний, але…

— Гадаю, ми могли б заїхати кудись, — згодився Курц, — якби в нас був зв’язок. Але якщо ми втратили всіх , того хлопця Джонсі, Овена і Девліна… Ти мене знаєш, салаго. Здихаючи, я чіпляюся намертво. Та й потім потрібні два хірурги і дробовик, щоб відтягти мене. Весь цей довгий день ти будеш сидіти тут і мучитися від спраги, поки ми з Фредді будемо обстежувати дороги, що ведуть на південь, вишукуючи їхній слід… Якщо, зрозуміло, не допоможеш нам із цим. А якщо допоможеш, Арчі, я накажу Фредді зупинитися біля першого ж повороту. Я сам сходжу до «Стоп-н-Ґоу» або «Севен-Елевен» і куплю тобі найбільшу пляшку «Поланд Спрінґ» з холодильника. Ну як, подобається тобі така пропозиція?

Пропозиція сподобалася, Курц зрозумів це, побачивши, як Перлмуттер спочатку прицмокнув губами, а потім ще й облизав їх кінчиком язика (на губах і щоках, як і раніше, горіли плями Ріплі, переважно червоні, але були серед них і бордові, як бургундське вино), та хитруватий вираз із його погляду нікуди не подівся. Очі, обрамлені кіркою грибка, бігали туди-сюди. Курц миттєво зрозумів, що сталося. Перлі збожеволів, возлюби його Господи. Що ж, можливо, чорт біса і з-під копи побачив.

— Та я сказав чисту правду. Втратив зв’язок з усіма, — сказав Арчі, але потім приклав палець до носа і знову хитрувато глянув у дзеркало.

— Коли ми їх зловимо, гадаю, хлопче, у нас є всі шанси підлікувати тебе, — мовив Курц своїм найсухішим, офіційно-байдужим тоном. — То з ким ти ще на зв’язку? З Джонсі? Або з цим новим типом, Даддітсом? (Курц вимовив це ім’я як «Дад-Датсом».)

— Не з ним. І ні з ким із них .

Але палець і далі приставлений до носа; погляд, як і раніше, з бісиками.

— Скажи, й отримаєш воду, — пообіцяв Курц. — Будеш продовжувати тягти мене за яйця, солдате, я всаджу тобі кулю в голову і викину на сніг. Ану прочитай мої думки і скажи, що я брешу.

Перлі зацьковано подивився на нього в дзеркальце і сказав:

— Джонсі й Сірий усе ще на шосе. Десь біля Портленда. Джонсі розповів Сірому, як об’їхати місто по 295-й. Тільки не в прямому значенні розповів. Сірий сидить у нього в голові і, коли хоче чогось, просто бере, що йому потрібне.

Курц із дедалі більшим хвилюванням слухав його мову, не припиняючи робити розрахунки.

— Там собака, — продовжив Перлі. — З ними собака. Звати Лед. Це з ним я на зв’язку. Він… такий же, як я. — Його очі знову натрапили на погляд Курца в дзеркалі, тільки цього разу в них не було хитрості. Її місце зайняла жалюгідна пародія на розсудливість. — Гадаєте, я ще зможу… ну, знаєте… стати самим собою?

Розуміючи, що Перлмуттер може проникнути в його думки, Курц відповів обережно: