Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Генрі, з ним усе гаразд?

— Не знаю.

— Висунь язик.

— Може, тобі краще стежити за…

— Я в порядку, не перебивай. Висунь язик.

Генрі висунув. Овен глянув на нього і скривився.

— Виглядає жахливо, але, напевне, йде до кращого. Уся ця погань побіліла.

— Те саме у мене в рані на нозі. І в тебе з обличчям і бровами. Пощастило, що ця штука не потрапила нам у легені, мозок або шлунок. — Він трохи помовчав. — У Перлмуттера вона в шлунку. У ньому росте ця тварюка.

— Далеко вони, Генрі?

— Наче миль за двадцять. Може, трохи менше. Тому, якби ти додав… хоч трохи…

Овен послухався, знаючи, що Курц теж накаже гнати, як тільки зрозуміє, що став частиною загальної втечі і тепер навряд чи зацікавить цивільну або військову поліцію.

— Ти досі на зв’язку з Перлі, — зауважив Овен. — Хоча байрус гине, ти все одно його чуєш. Це через…

Він тицьнув пальцем на заднє сидіння, де Даддітс відкинувся на спинку. Тремтіння вщухло, принаймні на якийсь час.

— Звичайно, — кивнув Генрі. — Даддітс дещо мені передав задовго до того, як усе це сталося. Боброві, Джонсі й Піту теж. Ми майже не помічали цього. Це було просто частиною нашого звичайного життя. — «Ну так. Зовсім як ті думки про пластикові пакети, мости й рушниці. Просто частина мого життя». — Зараз це посилилося. Можливо, з часом воно зникне, але поки що… — Він знизав плечима. — Поки що я чую голоси.

— Перлі.

— Так, і його, — погодився Генрі. — Інших, з байрусом в активній стадії, теж. Переважно тих, хто позаду нас.

— Джонсі? Твого друга Джонсі? Або Сірого?

Генрі похитав головою.

— Але Перлі щось чує.

— Перлі? А він як узагалі…