Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Прокинувся, прокинувся.

Він відстебнув ремінь безпеки, повернувся, став на коліна. Перенапружені м’язи стегон відгукуються гострим болем, але Генрі не до того.

Усе виявилося не так страшно. Судячи з панічних криків Овена, він очікував побачити, що Даддс стікає кров’ю, але виявилося, що в того всього-на-всього одна цівка з носа, а з рота з кожним кахиканням вилітають дрібні бризки крові. Овен, напевне, уявив, що бідолаха Даддс викашлює легені, хоча, швидше, в нього просто лопнула якась судина в горлі. Але не можна сказати, що це безпечно. У його нинішньому стані будь-що може викликати дуже серйозні наслідки, випадковий застудний вірус може вбити Даддітса. Генрі з першого погляду зрозумів, що Даддс вирулює на фінішну пряму і скоро буде вдома.

— Даддсе! — різко покликав він. Щось не так. Щось не так з ним, з Генрі. Але що? Немає часу про це думати. — Даддітсе, дихай носом! Носом , Даддітсе. Ось так, дивись!

Генрі показав, зробивши кілька великих вдихів носом… і, коли видихав, з ніздрів вилетіли білі пушинки, як насіння молочаю або кульбаби. «Байрус, — подумав Генрі. — Він ріс у мене в носі, але загинув і відлущується. Буквально з кожним видихом». І тут він зрозумів, що в нього змінилося: свербіння в стегні, роті й паху припинилось. У роті досі стояв смак старого килима, але язик більше не свербів.

Даддітс, наслідуючи його, задихав носом, і кашель відразу ж почав стихати. Генрі взяв паперовий пакет із ліками, знайшов нешкідливий, без спирту, сироп проти кашлю і налив чашечку Даддітсові.

— Випий, попустить, — сказав він з упевненістю в голосі й думках. З Даддітсом не все залежить тільки від інтонації.

Даддітс випив дозу робітусину, скривився, а потім усміхнувся до Генрі. Кашель припинився, але кров усе ще текла з ніздрі… і з кутика ока. Недобре. Викликала тривогу і неймовірна блідість Даддітса, яка стала набагато помітнішою, ніж була в Деррі. Холод… безсонна ніч… хвилювання, абсолютно зайве для такого хворого хвилювання — усе недобре. Він захворював, а для хворих на останній стадії ГОЛЛ навіть респіраторна інфекція може виявитися смертельною.

— З ним усе гаразд? — запитав Овен.

— З Даддсом? Даддс — залізний! Еге ж, Даддітсе?

— Я іий, — підтвердив Даддітс і зігнув страшенно худу руку.

Бачачи його обличчя, тонке і втомлене, бачачи, як він намагається усміхатись, Генрі мало не завив. Життя — несправедлива штука, це він давно знав. Але те, що відбувалося зараз, було більш ніж несправедливим. Це було жахливим.

— Подивимося, що вона поклала для хороших хлопців. — Генрі взяв жовту валізку для сніданків.

— Ууубі-Дуу, — вимовив Даддітс, усміхаючись, але голос його звучав ледь чутно й немічно.

— Так, є в нас справ багато, — погодився Генрі й відкрив термос. Він дав Даддітсу ранкову пігулку преднізону, хоча не було ще й восьмої, і спитав, чи не хоче той перкоцету. Даддітс, подумавши, підняв два пальці. У Генрі впало серце. — Що, зовсім погано, так? — запитав він, простягаючи Даддітсу через спинку сидіння дві пігулки. Відповіді він не чекав: такі люди, як Даддітс, не проситимуть зайвої пігулки, щоб зловити кайф.

Даддітс помахав рукою — мовляв, comme ci, comme зa[195]. Генрі добре пам’ятав цей жест: такий помах рукою був так само звичний для Піта, як жування олівців і зубочисток для Бобра.

Роберта наповнила термос шоколадним молоком, його улюбленим. Генрі налив молока в чашку, дочекався, поки «Хамві», смикнувшись на розкислому снігу, знову вирівняється, і простяг Даддітсу. Той запив пігулки.

— Де болить, Даддсе?

— Ут. — Рука до горла. — І ут. — Рука на грудях. — І нерішуче, злегка червоніючи: — І ут. — Рука на паху.

«Інфекція сечових шляхів, — подумав Генрі. — Ох, Боже».