Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Не збагну, про що ти.

«Усе ти розумієш, паскуднику».

— Припини мене так називати! — вибухнув Сірий.

«Якщо припиниш ображати мій інтелект, може, і я припиню».

Сірий пішов далі, і дійсно: за рогом розташувалося невелике скупчення машин, здебільшого старих і пошарпаних.

Даддітс бачить лінію.

Так, він знав, що це означає. Людина на ім’я Піт теж мала таку особливість, ций дар, хоч і не настільки потужний, як цей загадковий Даддітс.

Сірому зовсім не подобалося залишати слід, видимий для «Даддітса», але він знав дещо, невідоме Джонсі. «Перлі» вважав, що Генрі, Овен і Даддітс усього за п’ятнадцять миль на південь від нього, Сірого. Це означає, що Генрі та Овен відстали на сорок п’ять миль і зараз перебувають десь між Піттсфілдом і Вотервіллом. У розумінні Сірого це не зовсім відповідало вислову «дихають у потилицю».

Але й затримуватися тут не було сенсу.

Двері чорного ходу ресторану відчинились, і вийшов молодий чоловік в уніформі, яку файли Джонсі визначали як «кухарський халат»; у руках він тримав два великі мішки зі сміттям, явно призначені для сміттєзбірника. Ім’я молодого чоловіка було Джон, але друзі звали його Буч. Сірий вирішив, що вбити його було б приємно, але Буч здавався набагато сильнішим за Джонсі, не кажучи вже про те, що був молодшим і, напевне, значно прудкішим. Крім того, вбивство мало кілька неприємних побічних ефектів, найгірший з яких — необхідність швидко позбуватися вкрадених машин.

«Привіт, Бучу».

Буч зупинився, насторожено дивлячись на нього.

«Яка з машин твоя?»

Власне кажучи, машина належала не йому, а його матері, і це було навіть на краще. Іржаве корито Буча стояло вдома зі здохлим акумулятором, і сьогодні він узяв машину матері, повнопривідний «субару». Сірий, як сказав би Джонсі, тільки-но викинув чергову сімку.

Буч охоче простягнув ключі. У погляді в нього, як і раніше, була підозра («Очі горять, хвіст пістолетом», — як це назвав би Джонсі, хоча, наскільки міг бачити Сірий, у молодого кухаря хвоста не було), але свідомість уже згасла («Зробила ноги», — подумав Джонсі).

«Ти нічого не запам’ятаєш», — сказав Сірий.

— Нічого, — погодився Буч.

«Просто повернешся до роботи».

— Куди ж іще, — знову погодився Буч і, підхопивши мішки, попрямував до сміттєвих баків. До того часу, коли закінчиться його зміна і він зрозуміє, що машина матері зникла, ймовірно, все буде скінчено.

Сірий відчинив червоний «субару» і заліз усередину. На пасажирському сидінні валявся напівпорожній пакет картопляних чіпсів зі смаком барбекю. Під’їжджаючи до снігоочисників, Сірий жадібно проковтнув їх, а потім іще облизав пальці Джонсі. Жирно. Смачно. Зовсім як бекон. Він забрав собаку і вже за п’ять хвилин знову їхав по шосе.