Розділ «Частина 3 Квеббін»

Зрештою, Перлі правий, він таки сраний ідіот. Овен виявився боягузливим койотом, але хто, як не він сам, пустив цього койота до бісового курника?

Вони проїжджали з’їзд 27. Курц глянув на дорогу, і йому навіть здалося, що він бачить сліди «Хаммера», який вів Овен. Десь там, на одній з вулиць, стояв будинок, до якого з незбагненної причини так прагнули Овен і його новий приятель. Що вони там забули? Чому затрималися майже на півгодини? Чому?

— Вони заїхали по Даддітса, — пробурмотів Перлмуттер. Його живіт знову опав, і найсильніший біль, схоже, відступив. Чекаючи слушної години.

— Даддітс? Що це за ім’я таке?

— Не знаю. Почув від його матері. Його я не бачу. Він інакший, босе. Майже як сірі чоловічки, а не людина.

У Курца недобре закололо в спині.

— Мати думає про цього хлопця, Даддітса, як про хлопчика і водночас як про мужчину, — додав Перлі.

Після від’їзду з крамниці Ґосселіна Курц іще не отримував таких багатослівних доповідей. Чорт забирай, у голосі Перлмуттера навіть стало чути зацікавленість.

— Можливо, він розумово відсталий, — припустив Фредді.

Перлмуттер покосився на нього.

— Можливо. Не знаю, хто це, але він хворий. — Перлі зітхнув. — Хто-хто, а я знаю, що він відчуває.

Курц знову поплескав його по плечу.

— Вище носа, хлопче. А як щодо тих типів, за якими вони женуться? Гері Джонс і так званий Сірий?

Загалом йому було байдуже, але існувала можливість того, що пересування Джонса… і Сірого — якщо Сірий існував не тільки в запаленій уяві Андергілла — могли вплинути на пересування Андергілла, Девліна і… Даддітса?

Перлмуттер труснув головою, заплющив очі і знову відкинувся на спинку сидіння. Короткий спалах енергії та цікавості минув.

— Нічого, — промовив він. — Заблоковано.

— Може, його взагалі немає?

— Щось є. Схоже на чорну діру, — сказав Перлмуттер і сонно додав: — Я чую багато голосів. Вони вже вислали підкріплення…

І тут, як за помахом чарівної палички, на трасі І-95 з’явився такий величезний конвой, якого Курц не бачив за останні двадцять років. На чолі колони пліч-о-пліч ішли два величезні, розміром зі слона, снігоочисники, їхні леза розкидали сніг у різні боки, звільняючи обидві смуги дороги аж до самого асфальту. За ними прямували дві вантажівки з піском, теж поряд. А за вантажівками розтяглася подвійна колона армійських автомобілів, тягачів і артилерії. Курц побачив накриті брезентом платформи і за силуетами зрозумів, що там можуть бути тільки ракети. На інших платформах везли радари й далекоміри. Бог знає, що ще там було. Між ними їхали з увімкненими фарами великі криті транспортери для перевезення особового складу. У них їхали не сотні, а тисячі вояків, готових незрозуміло до чого… Що на них чекало? Третя світова війна, рукопашна сутичка з двоголовими істотами, бійка з розумними жуками із «Зоряного десанту», чума, божевілля, смерть, Судний день? Якщо хтось із «Долини Імперіал» під командуванням Кейт Ґаллахер іще продовжує операцію, їм краще поквапитись і тікати в Канаду. Не допоможуть ані підняті руки, ані крики «Il n’у a pas d’infection ici », цю карту вже розіграно. І все це було так безглуздо… У глибині душі Курц усвідомлював, що Овен мав рацію принаймні в одному: тут усе скінчено. Можна замкнути двері стайні, хвала Господу, але коня вже вкрали.

— Вони збираються перекрити тут усе наглухо, — сказав Перлмуттер. — Джефферсон-тракт тільки-но став п’ятдесят першим штатом. І це поліцейський штат.