Розділ «Частина 1 Рак»

Вона сиділа перед телевізором і дивилася новини, які тепер виходили не опівдні, а цілодобово. Роберта з побоюванням, але і з цікавістю слухала, що відбувається на півночі штату. Найстрашніше в тому, що ніхто не знав точно, що робиться і які масштаби подій. У віддаленому районі Мейну, приблизно за сто п’ятдесят миль від Деррі, пропадали мисливці, можливо, вже понад десятеро. З цим усе було зрозуміло. Роберта підозрювала, що репортери говорили про Джефферсон-тракт, куди їздили на полювання хлопці, а потім поверталися з кривавими мисливськими розповідями, які лякали й захоплювали Даддітса.

Чи може бути, що тих мисливців просто відрізало ураганом Альберта, який пронісся, залишивши після себе шість-вісім дюймів[59] снігу? Можливо, ніхто не знав точно, але одна з чотирьох груп, які полювали в районі Кінео, дійсно зникла. Їхні фото раз у раз з’являлися на екрані, диктори з серйозними обличчями називали їхні імена: Отіс, Роупер, Маккарті, Шу. Остання — жінка.

Зниклі мисливці були не настільки важливою новиною, щоб переривати денні серіали, але були й інші новини. З’явилися повідомлення про дивні різнокольорові вогні в небі. Двоє мисливців із Міллінокета, побувавши в Кінео за два дні до цього, заявили, що спостерігали сигароподібний предмет у повітрі над лінією електропередач, що йде через ліс. За їхніми словами, судно не мало ні моторів, ні видимих пристосувань для руху. Воно просто висіло футах у двадцяти[60] над дротами й видавало низьке рівне гудіння, яке віддавалося в кістках. У зубах, схоже, теж. Обидва мисливці заявляли, що втратили частину зубів, і, коли вони відкривали рот, показуючи проломи, Роберті здалося, що й решта їхніх зубів ось-ось випаде. Мисливці їхали в старому пікапі «шевроле», і, коли вони хотіли наблизитися, щоб роздивитись дивний об’єкт якомога краще, у них заглух двигун. Кварцовий годинник одного з мисливців приблизно три години після цієї події йшов у зворотний бік, поки зовсім не зупинився (звичайний механічний годинник другого працював справно). За словами репортера, багато інших мисливців і місцевих жителів спостерігали непізнані летючі об’єкти — як сигароподібної форми, так і більш звичної форми тарілки — протягом усього останнього тижня. Наприкінці репортер додав, що подібні масові свідчення про зустрічі з НЛО на військовому жаргоні називаються «кіпіш».

Зниклі мисливці, НЛО. Усе це цікаве, з соковитими подробицями і, поза всяким сумнівом, гідне «Прямого ефіру о шостій годині» («Місцеві новини! Найгучніші новини! Ваше місто і наш штат!»). Але сьогодні до цих новин дещо додалося. Щось страшніше. Звичайно, це всього тільки чутки, не більше, і Роберта всім серцем сподівалася, що чутками вони й залишаться, але чутки настільки моторошні, що вона вже дві години не відходить від телевізора, п’є забагато кави і все більше й більше нервує.

Найстрашніші чутки крутяться навколо повідомлень про те, що в лісі неподалік від того місця, де бачили завислий над лінією електропередач сигароподібний об’єкт, звалився якийсь літальний апарат. Майже такою ж тривожною було звістка, що в більшій частині округу Арустук, приблизно на двох сотнях квадратних миль, які переважно належать целюлозно-паперовим компаніям і уряду, оголошено карантин.

Високий блідий чоловік із глибоко посадженими очима коротко переговорив з репортерами на авіаційній базі Національної гвардії в Банґорі (він стояв перед табличкою «Дім маніяків») і сказав, що чутки не відповідають дійсності, але «велика кількість суперечливих свідчень» зараз перевіряється. Пояснювальний напис говорив просто: «Абрагам Курц». Роберта не могла визначити його звання і взагалі того, чи військовий він. Одягнений він був у простий зелений комбінезон з однією-єдиною застібкою-блискавкою. Якщо він і змерз — ще б пак, у самому комбінезоні, — то не показував цього. Щось у його очах, дуже великих, облямованих дуже світлими віями, Роберті не сподобалось. Їй вони здавалися очима людини, яка звикла брехати.

— Не могли б ви хоча б підтвердити, що літальний апарат, який впав, не є іноземним, не є… позаземним? — хвацьким голосом поцікавився один репортер.

- І-Ті телефонувати додому[61], — сказав Курц і розсміявся. Розсміялися й інші репортери. Ніхто, крім Роберти, яка дивилася сюжет тут, у Західному Деррі, схоже, не розумів, що насправді це ніяка не відповідь.

— Чи підтверджуєте ви, що в районі Джефферсон-тракт не було оголошено карантину? — запитав інший репортер.

— Наразі не можу цього ні підтвердити, ні спростувати, — сказав Курц. — Ми дуже серйозно поставилися до цієї справи. Сьогодні ваші податки працюють на повну, пані та панове.

І він попрямував у бік гелікоптера з гвинтом, що повільно обертався, і великими білими літерами АНГ на боці.

За словами диктора новин, цей сюжет був записаний о 9:45 ранку. Далі було показано інший ролик, де зображення смикалося, бо було зняте на ручну відеокамеру з борту літака «сессна», найнятого Дев’ятим каналом, щоб облетіти Джефферсон-тракт. Літак трусило, він летів крізь густий сніг, але це не приховало його від двох вертольотів, які наздогнали «сессну» і великими коричневими бабками прилаштувалися обабіч. Усе це супроводжувалося записом розмови між пілотами, настільки невиразної, що Роберті довелося читати жовті субтитри внизу екрана телевізора, щоб хоч щось зрозуміти. «Це закритий район. Наказую повернутися на місце вильоту. Повторюю: це закритий район. Повертайте».

«Закрито» і «карантин» — це те саме чи ні? Роберта Кейвелл вирішила, що, мабуть, так, хоч і подумала, що така людина, як Курц, уміє вводити в оману. Літери на боках вертольотів було видно абсолютно чітко: АНГ. На одному з них, можливо, Абрагам Курц і полетів на північ.

Пілот «сессни»: «Від чийого імені проводиться ця операція»?

Радіо: «“Сессна”, розвертайтесь, або вас буде примушено розвернутися».

«Сессна» розвернулась. Однаково в неї залишалося мало пального, повідомив диктор, ніби це все пояснювало. Після цього вони тільки демонстрували старі повідомлення під виглядом «останніх новин». Великі телекомпанії, вочевидь, уже вислали своїх кореспондентів на місце подій.

Коли Роберта встала, щоб вимкнути телевізор, — усі ці новини змушували її нервувати, — Даддітс закричав. Серце зупинилося в її грудях, а потім забилося з подвоєною швидкістю. Вона розвернулася, вдарила стіл кріслом, яке раніше було улюбленим місцем Алфі, а тепер перейшло до неї, перекинула чашку з кавою. Коричнева калюжка розповзлася по «TV Guide»[62], утопивши весь акторський склад «Клану Сопрано»[63].

За криком пролунав гучний істеричний плач, ридання дитини. Так, Даддітсу вже за тридцять, але він помре дитиною, і задовго до того, як йому виповниться сорок.

Мить вона не могла зрушити з місця. Потім нарешті знайшла в собі сили і рушила, шкодуючи, що поруч немає Алфі або, ще краще, одного з хлопчиків. Вони, звичайно, вже зовсім не хлопчики, тільки Даддітс залишався хлопчиком — синдром Дауна перетворив його на Пітера Пена, і скоро він помре у своїй Небувалії.

— Я йду, Дадді! — крикнула вона й пішла. Поспішаючи через зал до спальні, Роберта відчула себе жахливо старою: серце волого калатало об ребра, у коліна бив артрит. Для неї Небувалії не буде. — Іду. Мама йде!