Розділ «Частина 1 Рак»

Сидячи на закритому сидінні унітаза, Бобер запустив руку до нагрудної кишені комбінезона, щоб дістати нову зубочистку, але їх там не виявилося — вони були розкидані по всій підлозі маленької ванни. Дві-три штуки не потрапили в кров, але, щоб їх підняти, йому довелося б підвестися з унітаза й нахилитися вперед.

Бобер розривався, не знаючи, як учинити. «Сиди міцно», — звелів Джонсі, але тварюка в унітазі, напевне, вже занурилась. «Занурення, занурення, занурення!» — як казали в старих фільмах про військових підводників. Навіть якщо не занурилась, він підніме свою дупу лише на секунду-дві. Якщо тварюка стрибне, Бобер одразу ж знову притисне її своєю вагою, а можливо, заразом і зламає її тонку лускату шию (якщо вона в неї є, звичайно).

Він пожадливо подивився на зубочистки. Три-чотири штуки лежали зовсім поряд, тільки нахились, але він не збирався пхати в рот закривавлені зубочистки, особливо враховуючи, звідки взялася ця кров. Було ще дещо. Незрозумілий пухнастий поріст, що ріс із крові, ріс зі швів між плитами на підлозі, зараз йому було це чудово видно. Він уже з’явився і на деяких зубочистках… Але ті, які крові не торкалися, лишалися заманливо чистими й білими. Ще ніколи в житті він так не потребував заспокійливого впливу маленького шматочка дерева в роті.

— Та пішло воно, — промовив Бобер і нахилився вперед, простягаючи руку. Кінчики пальців майже торкнулися найближчої чистої зубочистки. Він напружив м’язи на стегнах, і його зад відірвався від сидіння. Пальці зімкнулися на зубочистці — є! І тієї ж миті щось ударило в кришку унітаза з жахливою силою, вбивши її в його незахищені яйця і штовхнувши вперед. Бобер схопився за душову завісу у відчайдушній спробі втриматися на ногах, але та відірвалася від штанги з серією металевих клацань, злітаючи з кружалець. Його черевики ковзнули по закривавлених кахлях, і він розтягся на підлозі, як викинутий катапультою льотчик. Ззаду кришка унітаза з гуркотом ударилась об порцеляновий бачок, аж той тріснув.

Щось мокре й важке впало на спину Бобра. Наче величезний хробак або м’язисте членисте щупальце зігнулось у нього між ніг і обхопило стиснуті від болю яйця задушливою хваткою пітона. Бобер закричав, відірвавши підборіддя від залитих кров’ю плиток (на підборідді відбилася червона сіточка), і витріщив очі. Щось холодне, мокре й важке розтяглося на його спині, від карку до попереку, як згорнутий у рулон живий килим, і тепер воно видавало несамовитий верескливий звук — крик скаженої мавпи.

Бобер знову закричав, звиваючись, поповз до дверей на животі, потім став навкарачки, намагаючись скинути з себе тварюку. М’язиста мотузка в нього між ніг знову стиснулася, звідкілясь із рідкого туману болю, на який перетворився його пах, долинув глухий стук.

«О Господи, — подумав Бобер. — Святі банани, здається, це яйце».

З вереском, обливаючись потом, висовуючи і засовуючи язик, що став нагадувати якусь оскаженілу трубочку-пискавку, Бобер зробив єдине, що йому спало на думку: перекотився на спину, намагаючись розчавити те, що опинилося між його хребтом і кахляною підлогою. Тварюка заверещала йому в саме вухо, майже оглушивши, і почала люто звиватися. Бобер ухопився за хвіст, що згорнувся між стегнами, гладенький і безволосий зверху, колючий — немов усіяний гачками зі скуйовдженого волосся — знизу. І мокрий. Вода? Кров? Те й інше?

— Ааа! Ааа! О Господи, відпусти, тварюко! Чорт, яйця!

Перш ніж він устиг завести руку під хвіст, повний рот голок уп’явся йому в шию. Він розлютився, скажено заревів, а потім незрозуміла істота зникла. Бобер спробував підвестися. Довелося відштовхуватися від підлоги руками, бо ноги втратили силу, і руки прагнули роз’їхатися в різні боки. На додачу до крові Маккарті підлога в туалеті тепер була вкрита каламутною водою з тріснутого бачка, і кахлі перетворилися на справжню ковзанку.

Нарешті підвівшись, він побачив дещо. Воно причепилось до одвірка, десь посередині, і було схоже на якогось потворного тхора, без ніг, але з товстим золотаво-червонуватим хвостом. Замість голови — якесь таке блискуче стовщення, з якого дивляться два лютих чорних ока.

Нижня частина стовщення розчахнулась посередині, оголивши ціле гніздо гострих зубів, і істота по-зміїному кинулась у бік Бобра. Стовщення рвучким рухом вилетіло вперед, поки безволосий хвіст тримався за одвірок. Бобер скрикнув і закрив обличчя рукою. Три пальці з п’яти (крім мізинця і великого) зникли. Болю він не відчув — або його не було, або його повністю поглинув біль від розчавлених яєць. Бобер спробував відійти, але вперся задньою частиною ніг в унітаз. Далі йти було нікуди.

«І ця потвора сиділа в ньому? Воно було в ньому?» — тільки й устиг подумати Бобер.

Потім воно розгорнуло хвіст, чи щупальце, чи що там це було, і стрибнуло на Бобра. Верхню частину рудиментарної голови займали тупі злісні чорні очі, нижню — отвір, весь у кістяних голках. Далеко, в якомусь іншому всесвіті, де ще могло існувати розумне життя, Джонсі кричав його ім’я. Але Джонсі спізнився. Занадто спізнився.

Істота, яка сиділа в Маккарті, ляпнулася на груди Бобра. Вона пахла, як гази Маккарті: важкий запах мастила, ефіру та метану. Нижня частина її тіла, м’язиста нагайка, обвилася навколо Бобрового пояса. Голова тварюки метнулася вперед, зуби зімкнулися на носі Бобра.

З криком, молотячи по тварюці кулаками, Бобер повалився на унітаз. І сидіння, і коло над ним злетіли до бачка, коли тварюка вибиралася. Кришка залишилася стояти, але коло впало назад. Бобер приземлився на нього, зламав його і провалився задом в унітаз, поки тхороподібна істота, обвившись навколо його грудей, жувала його обличчя.

— Бобре! Бобре, що…

Бобер відчув, що істота застигла — буквально застигла, як затверділий член. Щупальце дужче стислося на грудях, потім хватка послабшала. Чорноока ідіотична морда швидко повернулася на звук голосу Джонсі, і Бобер крізь кривавий туман побачив старого друга. Джонсі, роззявивши рота, стояв біля дверей із рулоном ізоляційної стрічки в опущеній руці («Тепер вона не знадобиться», — промайнуло в голові Бобра). Джонсі, абсолютно беззахисний від жаху. Наступна здобич істоти.

— Джонсі, тікай! — закричав Бобер мокрим голосом крізь повний рот крові. Він відчув, що істота готується до стрибка, і оповив руками її пульсуюче тіло, як коханку. — Тікай! Зачини двері! С… — Він хотів сказати: «Спали! Замкни її тут, замкни мене з нею тут, і спали, спали її живцем, я сидітиму дупою в, суко, унітазі, притискаючи цю тварюку до себе, і, якщо, помираючи, я відчую запах її паленого м’яса, я помру щасливим». Але істота виривалася надто сильно, а бісів Джонсі все стояв, як бовдур, зі своєю ізоляцією в руці і роззявленим ротом, і виглядав точно як Даддітс: тупий, мов пень, без жодної надії на покращення. Потім тварюка знову повернулася до Бобра, безвухе й безносе стовщення відвелося назад, і, перш ніж голова метнулася вперед і світ вибухнув востаннє, Бобер устиг подумати: «Ці зубочистки, чорт, мама завжди казала…»

Далі вибух червоного, квітуча чорнильна темрява, і звідкись іздалеку звук його власного крику, останнього.