Розділ «Частина друга. Випускний»

Ангела з Мечем. Полум’яним Мечем.

Нічого страшного. Вона згадає пізніше.

Вона задніми подвір’ями пішла навпростець до Вілов-стріт, а там видерлася насипом на трасу 6.

Було 01 : 15.

Коли Крістіна Гарґенсен і Біллі Нолан повернулися до «Кавалера», було 23 : 20. Вони піднялися задніми сходами, пройшли коридором, і ледве вона встигла ввімкнути світло, як він уже рвонув її блузку.

— Заради Бога, дай мені розстебнути…

— До біса це.

Він раптом зірвав її, сіпнувши ззаду. Тканина роздерлася з різким тріском. Один ґудзик відлетів і тепер блищав з голої дерев’яної підлоги. До них неясно долинала музика барного піаніно, і будівля злегка вібрувала від незграбних танців завзятих фермерів, і водіїв, і мельників, і офіціанток, і перукарок, і пацанів та їхніх міських подружок із Вестовера й Льюїстона.

— Чуєш…

— Тихо.

Він дав їй такого ляпаса, що голова закинулася назад. Вона обпекла його спокійним, убивчим поглядом.

— Це кінець, Біллі. — Вона відступила назад. Її груди переповнювали станик, у пласкому животі пульсувало, довгі ноги в джинсах звужувалися донизу; але вона відступила до ліжка. — Усе скінчено.

— Аякже, — сказав він і стрибнув до неї, і вона вдарила його кулаком, на диво сильно і влучно — просто в щоку.

Він випростався й легко сіпнув головою.

— Ти мені ліхтаря засвітила, курво.

— Я тобі ще дам.

— Ще й як даси.

Вони зиркали одне на одного й важко дихали. Тоді він почав розстібати сорочку, а на його обличчі зародилася вузенька усмішка.

— Нам вдалося, Чарлі. Нам справді вдалося. — Він називав її «Чарлі», коли був нею задоволений. Здавалося, думала вона, подумки холодно посміхнувшись, це в нього таке звичне слівце, що означає «хороша дірка».

Вона відчула, як на обличчі з’являється маленька посмішка, і трохи розслабилася — саме в ту мить він ляснув її по щоці своєю сорочкою й кинувся на неї, буцнувши головою в живіт, наче цап, і перекинувши її на ліжко. Пружини завищали. Вона безсило гупала кулаками по його спині.