Розділ «Частина друга. Випускний»

— …нехай святиться ім’я Твоє…

— Уже видно, як твоя кров тікає з кінцівок. Повільніше.

— …прийде царство Твоє…

— Твої ноги й руки як мармур, як алебастр. Білі.

— …буде воля Твоя…

— Моя воля, мамо. Повільніше.

— …на небі…

— Повільніше.

— …так… так і…

Вона повалилася на підлогу, її руки сіпалися.

— … так і на землі.

Керрі прошепотіла:

— Крапка.

Вона глянула на себе й легенько взялася руками за руків’я ножа.

(ні о ні як боляче надто боляче)

Вона спробувала встати й не змогла, а тоді підтягла себе до маминого стільця. На неї наринули запаморочення й нудота. Вона ясно відчувала в горлі плівку духмяної крові. Ядучий задушливий дим уже проникав усередину через вікна. Полум’я дісталося сусіднього будинку; уже зараз іскри мали легенько опускатися на дах, який так жорстоко побило каменями тисячу років тому.

Керрі вийшла через задні двері, прохиталася через подвір’я й передихнула

(де моя мама)

притулившись до дерева. Вона щось мала зробити. Щось таке, що стосувалося

(придорожень та їхніх стоянок)