Розділ «Частина друга. Випускний»

Раптом спрацювала сирена на ратуші, від чого Керрі скрикнула й закрила обличчя долонями

(це сирена це просто пожежний сигнал)

на якусь мить. Вона втратила з думки вигляд дверей спортзалу, і дехто майже зміг утекти. Ні, ні. Неслухи. Вона знову грюкнула дверима, притиснувши до одвірків чиїсь пальці — здається, то був Дейл Норберт, — і відрубавши один з них.

Вона знову помчала через галявину в бік Мейн-стріт, схожа на опудало з виряченими очима. Справа від неї був центр містечка — універмаг, «Фрукти Келлі», салон краси, заправки, поліційний відділок, пожежна бригада…

(вони загасять мій вогонь)

Але ні. Вона захихотіла, і то був божевільний звук: у ньому злилися тріумф, утрата, перемога, жах. Вона підійшла до першого гідранта й спробувала викрутити велетенську пофарбовану бічну гайку.

(г-га)

Було важко. Було дуже важко. Туго закручений метал хотів їй завадити. Дурниці.

Вона крутнула сильніше й відчула, як він піддається. Тоді крутнула з іншого боку. Тоді згори. Тоді відступила назад і крутнула всі три разом — вони миттєво злетіли геть. Вода рвонула в боки й угору, а одна з гайок пролетіла в п’яти футах від неї на вбивчій швидкості. Ударилась об дорогу, високо зрикошетила в повітря і зникла. Біла від тиску вода виривалася з гідранта, утворюючи фігуру, подібну до розп’яття.

Керрі всміхалась, а її серце гупало двісті разів на хвилину. Спотикаючись, вона рушила до Ґрасс-плази. Вона не помічала, що несвідомо намагалася обтерти скривавлені руки об сукню, як леді Макбет, не помічала, що плаче навіть тоді, коли сміється. Не помічала, що одна потаємна частина свідомості оплакує її остаточний і повний крах.

Тому що вона збиралася взяти їх усіх із собою і влаштувати величезне вогнище, та таке, щоб земля навколо просякла його смородом.

Вона розкрутила гідрант на Ґрасс-плазі, а тоді пішла до «Амоко», якій випало стати першою заправкою на її шляху, але не останньою.

Зі свідчень шерифа Отіса Дойла, даних під присягою перед Комісією з розслідувань штату Мейн (зі звіту Комісії Вайт), стор. 29—31:

П: Шерифе, де Ви були ввечері двадцять сьомого травня?

В: На трасі 179, відомій як Олд-Бентон-роуд, розслідував обставини дорожньої пригоди. Вона сталася за міською межею Чемберлена, на території Дарема, але я допомагав Мелу Креґеру, даремському констеблю.

П: Коли Вас повідомили про негаразди в старшій школі Юена?

В: Я отримав інформацію по рації від офіцера Джейкоба Плессі о 22 : 21.

П: Що то була за інформація?

В: Офіцер Плессі сказав, що в школі щось трапилося, але він не знав, наскільки все серйозно. Він казав, що там багато кричать і що хтось підняв пожежну тривогу. Сказав, що рушить туди й спробує оцінити масштаби негараздів.

П: Він сказав, що школа горіла?