Розділ «Лихі люди (Товариші)»

– То він, бач, дума, – усміхаючись, мовив Шестірний, – що громада сама своїми силами виб’ється в люди?

– Атож. Від кого ж їй помочі ждати?

Шестірний зареготався.

– Чого ж ти регочеш? Ну, кажи, що думаєш.

– Я? – спитав Шестірний. – Я думаю так: попадись ти оце кому-небудь з такими думками, то й буде тобі на горіхи… Гулятимеш там, де Сидір козам роги править!

– Чого? що ж я кажу таке?

– Як що? Хіба не видно, куди ти стрижеш? Громада, мовляв, сама себе знає… їй не треба ні старших, ні…

– Воно, коли хоч, то краще б було, коли б усі були рівні, – почав Жук. – Оже коли цього ще немає, то я його і не чіпаю. Я кажу тільки, що громаді нічого від теперішніх своїх старших добра ждати. Коли сама вона не придбає, то даремні її надії!

– Як же вона сама придбає?

– А ось як… По-моєму, усяк, хто хоч трохи вище став від сірої маси народу, не лізь у пани, не висисай з народу крові, а віддай народові все те, що через його придбав. – Се кажучи, Жук устав – і погляд його світив на всю хату.

– Що ж я через народ придбав? – допитувався Шестірний. – Науку дав мені твій народ?

– Дав! – з запалом відказав Жук. – Він гроші дав, щоб тебе навчали!

– А віддай йому назад ті гроші, то думаєш – науку заведе він на них? У шинку проп’є!

– Що ти сим хочеш сказати?

– Що без правителів твій народ ні к бісу не годиться!

– Хто ж про се спорить? Ти мене не розумієш… Нащо і правителі, як не на те, щоб вести народ уперед? Знай же це! Тільки ж знай і те, що правитель твій ніколи не віддасть усього своєму народові. Він ніколи не зречеться ні свого права, ні своєї власті – ні тоді навіть, коли власть його зовсім не потрібна буде!

– Такого часу ніколи не буде! – одказав Шестірний. – Завжди будуть поміж людьми викидатись і розумніші від других, і удатніші. Вони-то і будуть правити громадою.

– Чи правити-то? А чи не пильнувати про громадське добро без твого правежу?

– Тож – і добро пильнувати…

Жук, мов опарений, скинув на Шестірного грізний погляд.