Розділ «Бурлачка»

Василина задихалась і сіла на лаву, втираючи гарячий лоб хусткою.

Музики стали. В хаті стало тихо. Всі мовчали. Краса молодої молодиці, її чудове лице, чудові очі, плавкі й жваві танці – все те так вразило і дівчат і хлопців, що вони тільки дивились на неї.

– Ну, Василина, так Василина! – сказав Мина, сідаючи коло Василини. – У нас на всіх заводах не знайдеш такої. Випий, Василино, чарку наливки для прохолоди.

– То й вип’ю! чому пак і не випити, – сказала Василина.

Мина налив чарку. Василина випила до дна. Вона почутила, що з тієї чарки якісь чудові чари розливаються по її жилах і палять кров якимсь солодким та теплим вогнем. Вона забула все: і Комарівку, і буряки, і Журавку, і пана Ястшембського, і свого сина, що вкинула в Рось. Перед нею тільки цвіли ніби якісь пишні квітки, а на неї світило гаряче сонце й розливало у душі щастя без міри, без кінця.

Тим часом дівчата зварили вечерю й подали на стіл.

– Тепер, дівчата, їжте ви курку, а ми з’їмо ціле порося, – сказав Мина, закотивши рукави.

– «Їли парубки, їли, цілого вола з’їли, на столі ні рісочки, під столом ні кісточки», – сміялась Марія з парубків, пригадуючи слова пісні.

Затріщало порося в руках. Хлопці поламали його на шматочки. Затріщало воно і в зубах. Дівчата і хлопці кинулись на його, як вовки на вівцю, й в одну мить зостались у мисці самі кісточки. Чарки ходили кругом стола. Василина не стільки їла, скільки пила.

Вже пізньої доби Марія поприбирала з стола, а дівчата й хлопці і не думали розходитись. Після вечері знов заспівали дівчата, а далі заграли музики Дівчата знов пішли у танець.

– Набік, дівчата! Нехай ще погуляють молодиці, – крикнула Марія, розпихаючи дівчат обома руками. – Василино! Ану, до танців! Чого ти сидиш та куняєш?

Марія смикнула Василину за рукав так, що у неї рукав затріщав. Василина трохи не впала додолу.

Дівчата посідали кругом на лавках. Марія й Василина з посоловілими очима стали серед хати.

– Де ти, Василино? Щось я тебе не бачу! – сказала Марія, протираючи очі.

– Та осьдечки! Починаймо, Маріє, – крикнула Василина коло порога.

Марія пішла дрібушки не до Василини, та до груби. Василина виступила і собі, розминулась з Марією та давай танцювати до дверей. Дівчата почали осміхатись. Обидві молодиці крутились то до кутка, то до печі. Марія спіткнулась і з усієї сили ударилась об піч лобом. Хлопці зареготались. Марія примітила смішки і хотіла поправитись.

– Смійтесь, смійтесь! Ви думаєте, що я п’яна. Я ще й тверезих перетанцюю, – сказала Марія, насовуючи на лоб хустку й очіпок.

А очіпок на Марії все з’їжджав на потилицю. У Василини коси висунулись з-під очіпка на лоб. Молодиці закрутились серед хати та вдарились лобами так, що аж голови загули. У хаті піднявся регіт. Молодиць брала злість. Вони закрутились по хаті, як вихор. Василина спіткнулась і простяглась серед хати. Марія наскочила на неї й дала сторчака.

У хаті піднявся не сміх, а гвалт. Дівчата аж за боки брались. Музики перестали грати. Мина реготався, кинувши ріжок на піл. Василина й Марія поспинались рачки і насилу встали на ноги.

– Чи вперше, Василино, спотикаєшся, чи вже тобі не первина, – спитав Мина, сміючись.