Розділ «Бурлачка»

– Скажу тому, кого люблю, – сказала Василина.

– А хіба ж ти мене не любиш? – спитав Мина.

– Я тебе вперве бачу у вічі, – сказала Василина, глянувши на його.

– Високі у вас, кумо, пороги! Не нам через їх ступати. А може й нам? – сказав Мина, скоса поглядаючи на Василину.

– Не знаю, – сказала Василина.

Рипнули двері. У хату почали сходитись дівчата, позакутувані хустками. Вони поскидали свитки, порозкутувались. У всіх голови були тільки що змиті. В косах зеленів барвінок, червоніли квітки осінньої оргинії. На дівчатах були білі чисті сорочки, чистенькі спідниці. То були фабрицькі дівчата, з чистими делікатними руками, з білими, не загорілими видами, трохи блідими од фабрицької роботи, од нічної зміни коло парових машин. Вони були проворніші й сміливіші за дочок хліборобів, вміли пишатись, неначе вони були панянки, ходили дрібною швидкою ходою, нагинаючи плечі й голову трохи вперед. З парубками вони жартували делікатніше, ніж сільські дочки хліборобів.

Чимала Маріїна хата почала сповнятись дівчатами. Задріботіли язики, защебетали дівчата, як птиці в гаю. Одна дівчина, крадькома од матері, принесла яєць, друга паляницю, третя пшона і сала. Одна вкрала у матері курку й принесла її на вечорниці живою. Курка закиркала на все горло. У хаті піднявся регіт. Декотрі проворніші дівчата позасукували рукави, затопили й опатрали курку й вкинули її в юшку. У хату почали сходитись парубки. Коли це у сінях закувікало порося. Двері одхилились, в хату полетіло порося й впало серед дівчат.

– Ой лишенько! Хто це кидається поросям! – підняли гвалт дівчата і розсипались на всі боки.

Порося залізло під лаву й рохкало, а в хату ввійшов високий тонкий парубок, той самий, що вкинув в хату порося.

– А я вам, дівчата, гостинця приніс, – сказав він, скидаючи шапку.

– А де ж твій гостинець? – спитала Марія.

– А то десь рохкає. Чи не сховала часом, Маріє, в скриню, – сказав парубок-штукар. – А одчини, Маріє, скриню!

Дівчата зареготались, а парубок поліз під лаву ловити порося. Бідне порося наробило такого крику, що дівчата затуляли вуха.

– Та коли його мерщій! Цур тобі з твоїм поросям! – кричала Марія на всю хату.

Парубок взяв ножа і поволік порося за задні ноги через поріг.

– От і приніс клопіт! Треба буде заходжуватись коло поросяти, – сказала Марія. – Дівчата, загадаймо хлопцям, нехай обскромадять порося, про мене, і зубами, а ми тим часом будемо танцювати.

– Коли б часом хлопці не з’їли поросяти живим, мов вовки-сіроманці, – говорили дівчата, сміючись.

Тим часом Марія почала частувати всіх горілкою. Вона подала чарку Василині. Василина подякувала.

– Чи вже ж ти, Василино, не п’єш горілки? – сказав до неї Мина.

– Колись пила, та вже забулась, – обізвалась Василина.