Розділ «Бурлачка»

– А якби я почастував тебе наливкою, чи випила б з моїх рук? – спитав Мина.

– Не знаю, може б і випила, – сказала Василина.

– Для такої молодиці не шкода й заходу. Нате, хлопці, гроші, та побіжіть на місто, та принесіть пляшку наливки! – крикнув Мина, витягаючи з кишені гаманець.

Один хлопець побіг за наливкою, а другі попарили окропом порося, розтягли його за ніжки, штовхали його, скубли, плескали долонями, смикали за хвіст та за вуха.

Тим часом парубок приніс наливки. Мина почастував Василину, Василина випила й повеселішала.

– Грайте-бо, музики, бо я хочу танцювати, – сказала Марія. – Заграй-бо, Мино!

– Як Василина піде танцювать, то ладен грати, – сказав Мина, скоса повернувши брови до Василини.

Василина мовчала. Марія налила чарку горілки й подала Василині. Вона трохи подумала, а далі взяла чарку та й вихилила всю до дна.

– От за це люблю! – крикнув Мина, наливши й собі чарку і вихиливши до дна за здоров’я Василинине.

Скрипка заскрипіла. Смичок спробував струни, а далі впав разом на струни і затанцював на них козачка. До скрипки пристав Минин ріжок, ще й знайшлась сопілка. Дівчата стрепенулись. Василина неначе оживала, неначе прокидалась од якогось важкого сну. Молода челядь, дівоче щебетання, наливка й горілка – все те неначе посипало на неї приском. Молода душа заворушилась, і перед Василиною неначе зацвіла весна в комарівських садках: запахли васильки та м’ята на гарячому сонці. Дівчата стали рядками й почали танець, а музики аж ногами притупували.

Василина неначе почула, що на неї полилось гаряче сонце з неба серед розкішного садка у Журавці, запалило її кров, розлило у жилах якийсь палкий вогонь, палкий і пахучий, веселий, як молоде живоття. Вона ніби піднімалась од землі над розкішним зеленим садком, над пишними пахучими квітниками, піднімалась все вгору та вгору на проміннях гарячих, як вогонь. У неї ніби росли крила і несли її, як ластівку, над зеленими лугами, над темними дібровами. Од музик, од дівочих танців у неї заморочилась голова.

– Василинко! Василинко! Ходім, серце, у танець! – крикнула Марія й потягла Василину за руку.

Василина встала з-за стола і вийшла з Марією на середину хати. Дівчата розступились. Музики зумисне вдарили вдвоє дужче у струни. Василину неначе якісь крила підняли вгору. Вона одійшла, стала проти Марії, а далі пішла в танець, дрібний, легкий, неначе вона не танцювала, а плила. Вона підвела лице й очі вгору. Чорні круглі очі загорілись вогнем, сипнули іскрами. Високі брови піднялись дугами ще вище. Чудова картата хустка з торочками блищала, неначе вся голова була повита пучками квіток.

Василина розходилась у танцях. Вона то плавала лебедем, то йшла павою, то пурхала метеликом, то линула ластівкою, а далі вдарила дрібного тропака і пішла крутитись з Марією, вхопившись з нею за плечі. На Василині хустка тільки миготіла, як блискавка.

Всі дівчата перестали танцювать; хлопці задивились на Василину. Вони ловили очима її чорні, тонкі брови, ЇЇ чудові гарячі очі. У хаті все замовкло, тільки музики грали та шелестіли на молодицях нові спідниці.

– А хто любить грибки,

А я печерички;

А хто любить дівки,

А я молодички, –

почав приспівувати Мина під дрібного козачка.