Розділ «Бурлачка»

– Чого це ти придивляєшся до мене, неначе вперве бачиш? – огризалась Марія.

– А які в тебе, Маріє, гарні цяцьки на лобі. Їй-богу, неначе маляр намалював, – дражнився Мина.

– Ей, мовчи, бо одніму миску з огірками, – крикнула Марія й справді вхопила миску з-перед Мини.

– Ой, борщ збігає! Рятуйте борщ, бо втече! – крикнув Мина, схопившись з місця.

Марія кинула миску на стіл, а сама кинулась до печі. Борщ клекотів і не думав збігати.

– Ну, чи не капосний тобі парубок! Потривай, не наймеш ти мені сьогодні музик, не дам я тобі більше кислої капусти.

Тим часом задзвонили в усі дзвони на службу. Молодиця схаменулась, перестала їсти й перехрестилась. Бурлаки тільки осміхались, запихаючи роти.

– Ой господи милосердний! Не доведеться мені сьогодні піти до церкви, – сказала Марія, хрестячись і зітхаючи.

– Мабуть, тобі, Маріє, так хочеться до церкви, як мені, – сказав Мина. – Чи підеш молитись, чи на хлопців дивитись?

– Ти думаєш, як ти йдеш до церкви витріщати очі на дівчат, то й всі молодиці й дівчата ідуть до церкви на витрішки. Ой господи! Опізнюся й у церкву не протовплюсь.

– Неначе ти й справді будеш протовплюватись у церкву. Станеш ти під церквою та ще вилізеш на камінь, що лежить коло дверей: дивіться, мов, хлопці, яка я гарна: жовта, жовтогаряча, ще й попруги та гулі на лобі.

– Чи ти здурів сьогодні, чи ти спився з пуття, – закричала Марія спересердя. – Од котрого часу я стала для тебе жовтогарячою?

– Од того часу, мабуть, як Василина прийшла в Стеблів, – обізвався один парубок.

Мина повів чорними бровами на Василину. Брови підняли вгору всього лоба ще й чуприну. Василина сиділа мовчки і дивилась у вікно.

– Чом це ти, Василино, не говориш з нами? Чи, може, й у тебе після вчорашнього в голові джмелі гудуть, – спитав Мина у Василини.

– Мовчу, бо нема чого говорити з тобою, – сказала Василина.

– То хоч моргни на мене, – сказав Мина й знов моргнув на Василину.

Василина спустила очі.

– Авжеж! Заходжусь моргать! – сказала Василина.

– А очі таки спустила додолу. Василино, подивись-бо на мене, та ще й ласкаво! – сказав Мина солодким голосом.