Західне Поділля — багатовіковий форпост Речі Посполитої супроти турецької експансії й татарських навал. Саме тут представлена найщільніша в державі мережа родових оборонних фортець, які стояли на шляху ворожих полчищ й захищали їхніх власників від народного гніву. Загалом, на території Західного Поділля нараховується близько 600 середньовічних фортифікаційних споруд: замків, фортець, оборонних церков. Серед них замки в таких населених пунктах, як Кременець, Теребовля, Бережани, Збараж, Бучач, Підзамочок, Чортків,
Скала-Подільська, Окопи, Іване-Пусте, Кривче, Вигсічка, Чорнокозинці, Золотий Потік, Кудринці, Микулинці, Сидорів тощо.
Кременець — одне з найнеприступніших міст Київської Русі, прославлене тим, що єдине з руських градів зуміло витримати запеклу облогу монголо-татарських полчищ хана Батия у 1240 р. (також орда не змогла здобути невелику сусідню фортецю Данилів, засновану князем Данилом Галицьким на одній з круч Гологорів).
Кременець "ховається" в природньому каньйоні річки Ікви, зусібіч його обступають Кременецькі гори: Замкова, Хрестова, Воловиця, Куличівка, Дівочі скелі, Черча.
Народні перекази пов'язують назву річки Ікви з донькою дулібського князя, яка відмовилася виходити заміж за аварського кагана. У V—VII ст. Кременець знаходився у самому центрі володінь Дулібського союзу слов'янських племен. Українці вели тоді нещадну боротьбу за існування проти полчищ кочівників Аварського каганату, який простягався від Франкського королівства Карла Великого на заході та Дунайського кордону Візантійської імперії на півдні до булгарських улусів Нижнього Подніпров'я на сході й слов'янських земель на півночі. Якось візантійський імператор заплатив вози золота аварському каганові Баяну за те, щоб кочівники вирізали всіх слов'ян. Нестор Літописець залишив скупу згадку про ненависних аварів-обрів, які, знущаючись, впрягали українських дівчат у свої брички. За легендою, горда кременецька княжна відповіла аварським сватам "Ні" і загинула з мечем у руках поряд із батьком та іншими русичами.
Уперше документально Кременець згадується у Галицько-Волинському літописі під 1226 р. у зв'язку з черговою славною перемогою русичів. Того року під Кременець приступили лицарські полки Угорського королівства. Однак, руські війська вщент їх розбили, угорський король Андрій, який мріяв завоювати Галицько-Волинську державу, за словами Іпатіївського літопису, "смятясь умом і поиде із землі борзо".
Після сплюндрування Переяслава, Чернігова, Києва й десятків інших міст орда Батия підступила до Кременця взимку 1240 р. Давньоруське городище знаходилося на Замковій горі. Русичі облили її схили водою і перетворили на неприступну льодову скелю. Вдень і вночі кременчани скидали на ворога каміння, колоди, лили розплавлену смолу. Втративши тисячі ордийців, Батий змушений був зняти облогу й рушив далі на землі Галичини. Пізніше у 1255 р. така ж невдача спіткала орду ханського воєводи Куремси, який марно намагався взяти Замкову гору приступом чи облогою. Війська Данила Галицького вщент розбили татарів Куремси.
Однак, доля всієї розтерзаної Русі залежала від примхи володарів Золотої Орди. І Данило Галицький, в ім'я спасіння свого народу від винищення, мусив схилитися перед ординським ханом, визнати себе його васалом і за умовами хай принизливого, але миру, на вимогу його полководця Бурундая у 1259 р. наказав розібрати всі руські укріплення. Серед них була й Кременецька твердиня, і сусідній замок у Данилові.
Лише в кінці XIII ст., за часів правління Мстислава Даниловича, Кременецьке укріплення було відбудоване, щоправда у значно менших розмірах.
З приходом на Волинь литовців у XIV ст. на місці дерев'яної засічі на вершині Замкової гори Кременця починається спорудження кам'яного замку. З 1438 р., коли місто отримало магдебурзьке право, у замку була резиденція старости — представника князівської влади.
У 1536 р. польський король Сигізмунд І подарував Кременець і його околиці своїй дружині Боні Сфорці. Італійка запросила архітекторів зі своєї батьківщини й з їх допомогою значно укріпила замок. Жадібна італійка запровадила в краї феодальні порядки й італійську систему збирання грошових і натуральних податків за все, що лише можна було обкласти податком. Збереглися історичні свідчення, що від'їжджаючи в Італію після смерті чоловіка, вона вивезла з Кременецького замку 70 возів різного добра. Згодом навіть король Іспанії позичав у неї гроші.
До початку національно-визвольної війни українського народу Кременецька твердиня мала неприступні стіни (висотою 7—8 м при товщині 2,0—2,5 м), три кутові башти, гармати, склади для зберігання ядер і пороху, казарми, в яких мешкав численний гарнізон, господарські споруди зі значними припасами. Замок височів на горі з обривистими схилами, що підноситься на рівнем моря на 397 м. Та це не стримало козацького запалу. Восени 1648 р. козацьке військо під проводом черкаського полковника Максима Кривоноса приступило до замку.
Важка кровопролитна облога тривала півтора місяця, вже починалися перші морози, але М. Кривоніс не був би народним героєм Кривоносом, якби безславно ступився з-під стін Кременця (як свого часу монгольські хани Батий, Куремса та угорський король Андрій), V середині жовтня черкаські козаки й волинські селяни повстанського загону Колодки з Підлісців змусили польський гарізон скласти зброю, увірвалися у твердиню й не залишили від неї каменя на камені. Відтоді фортеця не відбудовувалась.
Тих козаків, які полягли під час штурму фортеці, за наказом М. Кривоноса, було перенесено до сусідньої гори Черча (назва гори пов'язана з тим, що до монголо-татарської навали тут існувала чернеча обитель) І поховано в її підніжжі на П'ятниць-кому цвинтарі. Тут досі збереглося більше ста кам'яних надгробків з хрестами XVI ст., на окремих з них ще проглядаються написи.
У наш час Кременецький замок представляє з себе туристично атракційні руїни фортечних мурів з зубцями і вузькими бійницями, непогано збереглися прямокутна в'їзна двоярусна башта висотою 12 м із в'їзною арковою брамою у готичному стилі та "Башта над домом" XV ст., а також залишки замкового колодязя і кілька підземних приміщень, де тримали порох, зброю й інше військове спорядження. Про славетні сторінки історії замку розповідає багата експозиція місцевого краєзнавчого музею.
Неподалік Почаєва лежить древнє містечко Вишнівець9 відоме тим, що тут у родовому князівському замку народився й змужнів Дмитро-Байда Вишневецький — славнозвісний засновник козацької січі на острові Мала Хортиця у 1556 р., згодом жорстоко закатований турецьким султаном на фортечних гаках Стамбула (у 1563 р.). До нашого часу на правому березі широкоплесої Горині збереглися малопримітні рештки оборонних валів старокняжого родового гнізда Вишневецьких. Натомість, у Вишнівці увагу туристів привертає до себе чудовий палац Вишневецьких (збудований у 1720 р.) з ландшафтним парком в англійському стилі. Варта уваги й розташована неподалік колишнього замку Вознесенська церква, збудована в 1530 р. як родова усипальниця династії Вишневецьких. На церковному подвір'ї біліють, наче разки намиста, древні кам'яні хрести — німі пам'ятки славного минулого Вишнівчицького краю.
Теребовлянський замок — осередок літописного Теребовлянського князівства. Об'єднання Теребовлянського та Звенигородського князівств у ХП ст, призвело до утворення Галицького князівства з столицею у Галичі. Відтоді Теребовлянська земля почала відігравати функцію охорони східного кордону Галичини давньоруського, литовського й польського періодів.
Перша документальна згадка про град Теребовлю на Гнізні міститься в Іпатіївському літописі під 1097 р. У 1211р. теребовлянський князь Ізяслав Володимирович у запеклій битві з угорськими завойовниками під стінами Теребовлі був розбитий, взятий у полон і невдовзі страчений разом з батьком і братами. А тридцять років по тому, у 1241 р., Теребовля була вщент зруйнована ордою хана Батия.
У 1341 р. Теребовлю захоплює армія польського короля Казимира III. У 1349 р. місто остаточно входить до складу Польського королівства. З 1366 р. починається перебудова теребовлянського дерев'яного укріплення XI—XII ст. на кам'яний замок. У 1389 р. містові дарується магдебурзьке право.
З утворенням у 1434 р. Руського воєводства Теребовля стала центром повіту, тут влаштовувались великі ярмарки. Крім пожвавлення економічного життя, це призвело до систематичних набігів татарської кінноти. У 1453 р. поблизу Теребовлі відбулась велика битва, в якій зіньківський староста Ян Лащ спільно із старостами Меджибожа та Летичова Матеушом і Яном Німцем розбив великий татарський загін. Проте, невдовзі Ян Лащ загинув у бою, а набіги не припинялись. Найбільш спустошливі напади зафіксовані у 1498, 1508,1515,1516 рр. Це призвело до тимчасового занепаду Теребовлі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 9. Приємного читання.
