У замковому "намисті" України Передкарпаття репрезентоване кількома оборонними твердинями на чолі з величною Хотинською фортецею.
Галицький замок (XIV—XVII ст.) — історичний осередок сучасного міста Галича — збудований у 1367 р. на місці укріплень старого руського форту на високій кручі над розлогою лукою Дністра. Лише за період 1590—1633 рр. на місто й замок було здійснено 29 татарських нападів. У 1621 р. татари спалили місто й зруйнували замок.
У 1627 р. за проектом італійського інженера Ф. Корассіні Галицький замок було відновлено й перебудовано з дерев'яного на кам'яний. Але вже в 1676 р. татарсько-турецька армада знову сплюндрувала цю твердиню. Та з огляду на його стратегічне значення, замок знову й знову відроджувався з руїн. У 1796 р., згідно з розпорядженням австрійської влади, замок розібрали майже вщент. Відбудова його розпочалася лише у 1990-ті рр.
Нині зі стін Галицького замку відкривається незабутня панорама дністровської долини з неозорими стрічками ланів Опілля та пралісами Підкарпаття. Після завершення реставраційної відбудови та відтворення інтер'єрів Галицький замок, без перебільшення, стане найвишуканішою пам'яткою середньовічної оборонної архітектури Івано-Франківської області.
Пнівський замок XVI—XVII ст. височить на пагорбі над Бистрицею-Надвірнянською у Пневі Івано-Франківської області поряд з Надвірною (власне, сучасне місто Надвірна виникло як підзамкове поселення (підзамче) дворових людей, які служили "на дворі" замку). Належав Пнівський замок магнатам румунського походження Куропатвам, які перебували на військовій службі у польських королів (рис. 5.11).
Рис. 5.11. Пнівський замок на Івано-Франківщині
До побудови Станіславської фортеці це була найміцніша твердиня Підкарпаття. Замок замикав собою вхід у гори на шляху до Угорщини. У XVI—XVII ст. він витримав численні облоги татар і турків, у 1589 р. був здобутий татарами, у 1621р. — опришками, у 1648 р. (під час визвольної війни українського народу) — загоном Семена Височана. Але заново був зміцнений і в 1676 р. зумів витримати нищівну облогу турецької армії, оснащеної наймодернішою важкою артилерією. Наприкінці XVIII ст. замок перейшов у державну власність Австрійської імперії і невдовзі був розібраний на будівельне каміння місцевими підприємцями і лихварями.
Пнівський замок представляє собою неправильний п'ятикутник з шістьма наріжними оборонними баштами різної конфігурації, кожна з яких має три яруси стрільниць. До наших днів збереглися атракційні двоярусні стіни товщиною 1,5—2,0 м. У нижньому ярусі мурів тягнуться округлі бійниці для гармат, уздовж верхнього — стрільниці для ручної вогнепальної зброї. Оборонний рів, через який колись перекидався підвісний міст, нині майже знівельовано. На території замку археологами виявлено численні підвальні приміщення та підземні ходи, нині повністю засипані.
Повна відбудова замку не складає особливих технічних труднощів — реалізація цього проекту перетворить Пнівський замок на комерційно високоприбутковий об'єкт масової екскурсійно-туристичної уваги рекреантів, які перебувають на відпочинку в Карпатах чи курортах у Трускавці й Моршині.
Хотинщина — це один з найдавніше заселених й найлегендарніших історичних країв України. її терени "пам'ятають" сотні кривавих битв і запеклих облог, багатьох видатних діячів України, Центральної і Південної Європи. Цю землю топтали армії, очолювані каганами Аварського каганату, яськими, печенізькими, половецькими і татарськими ханами, господарями Молдовського князівства, боярами Румунії, султанами і пашами Турецької імперії, королями й магнатами Польщі, полководцями найбільших європейських імперій Романових і Габсбургів.
Але справіку Хотинщина з Хотином були оборонним форпостом на обводах ранніх державних утворень українців — Дублінського союзу племен, Київської Русі, Галицького князівства, Галицько-Волинської держави та Подільського князівства Коріатовичів.
Археологічними дослідженнями встановлено, що на території сучасного Хотина вже у VII ст. існувало слов'янське укріплення. На стрімкому неприступному правому березі Дністра слов'яни побудували дерев'яну фортецю, яка з часом обросла довкола поселенням.
Виникнення ранньосередньовічного міста Хотина (яке в 2002 р. відзначило своє 1000-ліття) пов'язують з включенням території між Карпатами і Дністром до складу Київського князівства наприкінці X ст. (приблизно в 993—1001 рр.), коли великий київський князь Володимир остаточно підкорив літописні племінні княжіння східних хорватів і тиверців. Одним із центрів князівської влади став Хотинський замок, споруджений на рубежі X—XI ст. на скелястому мисі заввишки 20 м, розташованому між каньйоном Дністра і вузьким дугоподібним каньйоном струмка, який огинав цей мис із західного і північного боків. Будучи адміністративним центром, замок контролював також єдину дорогу, що виходила з віковічних лісів берегом струмка до переправи на Дністрі саме біля підніжжя скелі, на якій височіла твердиня.
Згідно з традиціями давньоруського оборонного зодчества, перші укріплення були дерев'яно-земляними. їх основу становили земляний вал, зміцнений зрубними конструкціями, та заборола.
З кінця XI ст. Хотин входив до складу Теребовельського, із 1140-х рр. — Галицького, з 1199 р. — Галицько-Волинського князівств. У середині XIII ст. князь Данило Галицький і його син Лев Данилович організували спорудження кам'яних замків, мури яких могли витримувати удари стінобитної і каменометальної техніки, що була на озброєнні монголо-татар. Очевидно, тоді ж перебудували і Хотинський замок. На місці дерев'яно-земляних укріплень був збудований кам'яний мур заввишки 7,5 м. Він оточував майданчик у північній частині нинішньої цитаделі (приблизно третину її площі). Тут археологи виявили уламки плінфи та штукатурки з фресковим розписом і кириличними літерами, характерними для XIII ст. Ці рештки вказують на те, що одночасно з муром спорудили цегляно-кам'яну церкву. З напільного боку в скелі було видовбано рів трикутної форми завширшки 6 м. Замок відігравав роль одного з важливих форпостів Галицько-Волинського князівства в Середньому Подністров'ї.
У 1340-х рр. Хотин потрапив до складу Угорського королівства, а в 1359 р. — Молдавського князівства. Його правителі приділяли увагу Хотинському замку, який був значно зміцнений у другій половині XIV ст. і розширений у другій половині XV ст.
Улітку 1476 р. Хотинська фортеця зазнала першого нападу турецького війська. Залога твердині витримала осаду, і турки були змушені відступити ні з чим.
Нині Хотинська фортеця XIII—ХУШ ст. — один з наймонолітніших й найгарніших замків України, що за своєю міццю й архітектурними особливостями стоїть в одному ряду з кращими середньовічними замками-фортеця ми Туреччини, Угорщини, Іспанії, Франції, Англії і Шотландії (рис. 5.12).
Фортеця має 40-метрові стіни товщиною до 3 м. Ззовні вони прикрашені орнаментом з червоної цегли. Символіка цього орнаменту досі залишається загадкою для вчених. Єдиним в'їздом до фортеці слугує дерев'яний міст.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 6. Приємного читання.
