• Троїцька церква (1649 р.) і Троїцький собор (1906—1912 рр.).
• Дерев'яна Покровська церква 1643 р. — пам'ятка давньоукраїнського сакрального зодчества. Знаходиться в центрі Почаєва.
Нині Почаївська лавра є всесвітньо відомим центром паломництва. На прощу у лавру в дні святкувань Успіння Богородиці (28 серпня) і преподобного Іова (10 вересня) сходяться християни з усієї України, а також з Молдови, Румунії, Білорусі й Російської Федерації. При лаврі діє готель для прочан.
Києво-Печерська лавра — це основна національна святиня українського народу, що має офіційний статус Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (рис. 5.32).
Рис. 6.32. Києво-Печерська лавра
Першим документально відомим печерним самітником київських круч був Іларіон — пресвітер церковці Святих Апостолів у Берестові (заміській резиденції київських князів), з 1051 р. — перший українець, висвячений у сан київського митрополита, автор легендарного "Слова про Закон і Благодать". Саме Іларіон ще за бутності своєї пресвітером викопав у кручі для себе печеру й усамітнювався у ній для молитов й посту.
Цю печеру обрав місцем свого перебування преподобний Антоній (уродженець Любеча на Чернігівщині) після повернення у Київську Русь з Афонського монастиря Візантії. Ще юнаком Антоній став послушником одного з монастирів Києва. Однак після смерті в 1015 р. князя Володимира Великого й початку міжусобної боротьби за київський престол між його синами Антоній подався з Києва у Грецію. На горі Афон Антоній прийняв чернечий постриг і одержав благословення для упорядкування й примноження чернечого життя на руських теренах. Балагур-но-життєрадісне чернецтво тодішніх київських монастирів вразило афонського аскета, тож він оселився подалі від гамірної
столиці. Невдовзі слава про аскетичного пустельника поширилася і до нього приєдналися ще 12 богобійних самітників. Вони заклали Дальні печери, обладнали першу печерну церковцю. Звідси й походить назва монастиря — Печорський. Ігуменом над ними Антоній призначив Варлаама (сина родовитого київського боярина), відтак перебрався на протилежний північний схил яру, викопав там для себе нову печеру й усамітнився в ній. З цієї печери починається історія заснування Ближніх печер.
З ласки київського князя Ізяслава у володіння монахів перейшло все плато між яром і Берестовим (так звана Верхня лавра). Тут вони заклали дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці і перебралися у наземні келії. А в печерах продовжували перебувати лише окремі відлюдники, в них у спеціальних камерах-криптах почали ховати усопшу братію (тут, для прикладу, можна побачити раки з мощами билинного Іллі Муромця чи славетного Нестора Літописця). Невдовзі князь Ізяслав попросив преподобного Варлаама очолити новозбудований монастир Св. Димитрія Солунського (християнське ім'я князя Ізяслава — Димитрій, тож цю обитель він зрубав на честь свого святого покровителя). А другим ігуменом Печерським став преподобний Феодосій (уродженець Василькова на Київщині). Через бідну зовнішність він не був прийнятий у жодному зі столичних монастирів і прихисток знайшов лише в заміській обителі печерних самітників, де став учнем і сподвижником преподобного Антонія.
За ігуменства преподобного Феодосія Печерський монастир перетворюється на центр духовного життя Київської Русі. З його стін вийшло близько 30 єпископів, запрошених очолити високі церковні кафедри в удільних столицях Русі. Печерські ченці стають засновниками й ігуменами десятків нових монастирів, вони запрошувалися в якості духівників і вчителів богослов'я в усі князівські родини.
Києво-Печерський монастир вперше згадується під 1051 р. у "Повісті врем'янних літ", укладеній преподобним Нестором Літописцем на підставі компонування давніших писань і усних переказів язичницької доби (в тому числі Літопису Аскольда). Монастир стає центром давньоукраїнського літописання (одну лише "Повість..." кількаразово редагували відповідно до династично-політичних уподобань тогочасних київських володарів та формування канонів церковно-слов'янської історії). Тоді ж у монастирських стінах формуються канони давньоруського сакрального зодчества, малярства, медицини, філософії тощо.
На землях, подарованих лаврі князями, в Берестовому у 1070-ті рр. починається інтенсивне кам'яне будівництво. На початку XIII ст. воно завершується створенням величного архітектурного ансамблю. На той період було зведено Успенський собор (1073—1089 рр.) — головний храм монастиря, Троїцьку надбрамну церкву, Трапезну і кам'яні мури зі стрільницями навколо Верхньої лаври. Ченці перебиралися жити в наземні келії, а печери перетворилися на місце поховань.
В епоху Київської Русі монастир був не тільки релігійним центром, активним провідником християнської релігії, а й значним осередком давньоукраїнської культури. У ньому жили й працювали відомі письменники-літописці, художники, лікарі, зодчі. Серед них — засновник-укладач "Повісті врем'янних літ" Св. Нестор, літописці Іаков, Никон, Іоанн, перші автори "Патерика" Симон і Полікарп, лікарі Агапіт, Даміан тощо.
Найбільшого спустошення монастир зазнав у 1240 р. під час взяття Києва монголо-татарськими полчищами хана Батия. Вдруге монастир був сплюндрований у 1482 р. під час нападу на Київ кримсько-татарського хана Менглі-Гірея.
Проте, лавру кожного разу відбудовували відповідно до нових естетичних уподобань. Наприкінці XVII ст. почався останній етап кам'яного будівництва, який завершився у 1760-х рр. створенням унікального архітектурного ансамблю в стилі бароко. Майже в такому вигляді він і зберігся до нашого часу.
Ще з XII ст. монастирськими літописцями були описані житія Печерських Святих XI—XII ст. У XV ст. на основі цих житій склалася "Книга Святих Отців Печерських", більше відома як "Патерик Печерський" — цінне джерело з історії, філософії й духовної культури України давньоруського періоду.
З 1596 р. обитель очолює боротьбу проти насильницького покатоличення українського народу, розвиває активну просвітницьку діяльність.
У 1632 р. печерського архімандрита преподобного Петра Могилу висвячено у сан митрополита Київського (зі збереженням лаврського настоятельства). Його подвижницькою працею в умовах жорсткої експансії католицизму й уніатства було зміцнено позиції українського православ'я. У Києві митрополит відкрив духовну школу, що згодом "виросла" у Києво-Могилянську академію — перший університет України західноєвропейського взірця. У 1643 р. П. Могила канонізував похованих у печерах чорноризців. їхні тіла були проголошені "святими мощами печерських угодників". З цього часу печери лаври перетворюються на об'єкт масового релігійного паломництва (загалом, у печерах знайдено 118 поховань, 49 з них домонгольського періоду). Того ж року печерська друкарня для всіх православних видає "Правило молебне до Преподобних Отців наших Печерських і усіх Святих, слава яких у Малій Русі просяяла, певає-моє, коли і де хто ізволить".
У 1627 р., зусиллями П. Могили, з монастирської друкарні виходить перший український тлумачний словник "Лексикон славеноруський", у 1635 р. — перше друковане видання "Патерика Печерського". У подальші роки для контраргументації католицьким місіонерам (отцям домініканам, кармелітам, єзуїтам та ін.), які наводнили Україну, тут друкується польською мовою "Патерикон" та "Опис землі чудес, як у самому Печерському монастирі, так і в обох святих печерах" ("Тератургима") з розповіддю про чини печерських монахів, чудеса, які творять їхні мощі у Ближніх і Дальних печерах та першими картами цих підземель. А в 1674 р. з монастирської друкарні виходить "Синопсис" — перший підручник української історії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 33. Приємного читання.
