Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

Туристичне краєзнавство

У 1929 р, більшовики підірвали церкви монастирського комплексу, а найцінніше майно розікрали та попалили. Відновлення обителі розпочалося з 1998 р., коли сюди переселилася група ченців з Почаївської лаври на чолі з ієромонахом Антонієм.

Багату спадщину оборонних середньовічних монастирів зберегла історична Волинська земля. Серед кількох десятків древніх обителей краю виділимо найвідоміші серед паломників та туристів монастирі: Межиріцький, Зимненський, Корецький, Дерманський, Бердичівський та Почаївський.

Свято-Троїцький Межиріцький монастир-фортеця XV— XVII ст. у Межирічі на Рівненщині розташований неподалік (за 4 км) середньовічної столиці Волинського краю — Острога — резиденції можновладних князів Острозьких. Закладено його було на мисі, утвореному злиттям річок Вілії і Світеньки, очевидно, ще в давньоруські часи. Муровану обитель закладено за князів Федора чи Василя Острозького на початку XV ст.

Монастир складається з п'ятиглавої хрестовокупольної Свято-Троїцької церкви, двох корпусів келій, господарських корпусів і надбрамної дзвіниці. По периметру його оточують товсті стіни з рядом бійниць та могутні триповерхові кутові башти з гарматними амбразурами й бійницями для мушкетів і рушниць. Свято-Троїцька церква також пристосована для оборони шляхом прибудови потужних контрфорсів та парапетів з бійницями, її архітектура органічно поєднує традиції давньоруських храмів та елементи готики й ренесансного декору. Корпуси келій прилягають до кам'яних оборонних башт.

На початку XVII ст. з переходом останнього представника роду Острозьких, краківського каштеляна Януса, у католицизм, обитель прибирають до рук католицькі ченці ордену францисканців. Вони переобладнують церкву на костел, будують корпуси келій, зміцнюють оборонні башти. Однак у 1866 р. російський уряд розганяє францисканців, а обитель повертає православним монахам. У 1946 р. радянська влада закрила монастир, і лише після її падіння обитель вкотре "ожила".

Свято-Троїцький Корецький монастир-фортеця XV—XVII ст. розташований на Рівненщині у Коріці. Первісно це була фортеця з мурованими із каменю стінами й баштами, у подвір'ї якої стояла дерев'яна церква Святої Трійці. Монастир відкрито тут у 1620 р. власником міста Карлом Корецьким.

Монастир складається з тринефної Свято-Троїцької церкви, довкола якої розміщені двоповерхові корпуси келій з трапезною та триярусна дзвіниця.

Від початку ХУП ст. тут порядкували францисканці. З 1830 р. російська влада розігнала їх, а обитель перепрофілювала на православний жіночий монастир. У ньому похована меценатка Анна Оленіна Андро, в яку був пристрасно закоханий російський поет

О. С. Пушкін. Після падіння радянського режиму з 1990-х рр. жіночу обитель відроджено.

Бердичівський монастир-фортеця ордену капуцинів — це кращий середньовічний оборонно-сакральний архітектурний ансамбль Житомирської області.

Монастир-фортеця височіє на Замковій горі — скелястому мисі над Гнилоп'яттю — прямо в центрі сучасного Бердичева.

Фортецю на Замковій горі в XIV—XV ст. заснували лицарі Великого князівства Литовського Тишкевичі. Розквіт Бердичева припав на початок XVII ст., коли місто перебувало під владою Януша Тишкевича, воєводи київського. Він відбудував замок, знищений навалою кримських татар, під час якої сам потрапив у полон. Пізніше, на знак подяки Богові за своє визволення, київський воєвода заснував у замку монастир. Туди були запрошені босі кармеліти (таку назву орден отримав від гори Кармель у Палестині). Акт дарування святим отцям території колишнього замку Я. Тишкевич власноруч вписав у 1630 р. до книг Люблінського трибуналу.

Брати чернечого ордену кармелітів, створеного у XI ст. під час хрестових походів, були призвичаєні до зброї навіть краще, ніж до справ молитовних. Вони заходилися розбудовувати фортецю на справжнісінький замок на зразок замку Великого магістра іоанітів на Мальті. Тож на початку XVIII ст. монастир являв собою першокласну фортецю із непробивними для артилерії стінами, кам'яними баштами з бійницями для перехресного обстрілу з гармат і ручної вогнепальної зброї, валами-бастіонами, оснащеними далекобійними гарматами. За стінами замку постійно перебував численний міський гарнізон, у підземеллях зберігалися значні запаси зброї, гарматних ядер, пороху і продовольства. На озброєнні "чернечої обителі" числився арсенал із шестидесяти гармат. Досі у товщі Замкової гори під баштами й костелом монастиря збереглася розгалужена мережа просторих кам'яних сховищ-казематів, катівень й в'язничних "мішків" та справжній лабіринт заплутаних підземних ходів.

Отцям кармелітам знадобилося всього 8 років (1634—1642рр.) на те, щоб вибудувати таку твердиню. З нагоди освячення монастиря у 1642 р. київський воєвода Я. Тишкевич подарував кармелітам родинну реліквію — коштовну ікону Богородиці роботи візантійських майстрів. Невдовзі ікона Бердичівської Матері Божої прославилася як чудодійна і стала об'єктом паломництва прочан-католиків з усієї Речі Посполитої. За чудотворною силою її прирівнювали до образу Ченстуховської Матері Божої (теж, до речі, роботи візантійських іконописців Східної церкви), яку в XIV ст. польський князь Опольський вивіз у Ченстухово з давньоруського стольного града Белза.

Упродовж буремних XVII—XVIII ст. Бердичівський монастир-фортеця витримав кільканадцять облог. Зокрема, у 1768 р. твердиня зуміла вистояти під шквалом артилерійських обстрілів і запеклих штурмів російських військ генерала М. Кречет-нікова, який упродовж трьох тижнів намагався "викурити" звідти загін барських конфедератів на чолі з Казиміром Пулавським. Від тієї облоги в цегляній кладці головних воріт досі залишилися окремі чавунні гарматні ядра, що застрягли там під час обстрілу монастиря.

У 1739 р. збудували величний бароковий "верхній" храм Богородиці. Автором проекту був комендант Кам'янець-Подільської фортеці, голландець за походженням і архітектор за покликанням Ян де Вітте. За бажанням старійшин католицької общини Бердичева та братії монастиря він зробив святиню подібною до костелу Св. Юра у Львові. Інтер'єри храму були оформлені розкішним ліпним декором, позолотою, різьбленням і розписом "al fresco". Розписував храм італійський іконописець Фрідеріче Веніаміно (пізніше він творив в іконописній майстерні Києво-Печерської лаври). Після освячення у 1754 р. у храм було перенесено чудодійну ікону Бердичівської Матері Божої, і він став найбільшим центром католицького паломництва в Україні.

Після окупації Української Народної Республіки армією більшовицької Росії монастир було розграбовано, а коштовна ікона назавжди зникла. Однак, після падіння радянського режиму іконописцями було відтворено точну копію славнозвісного образу. У 1998 р. її було освячено й короновано Папою Римським Іоанном Павлом II та передано назад у "верхній" монастирський костел, де з того часу знову притягує тисячі паломників Санктуарій Божої Матері Бердичівської.

Свято-Успенська Почаївська лавра — найбільша православна паломницька святиня Волині, Галичини, Поділля, Білорусі й Молдови, друга за значущістю релігійна святиня українського народу. Лавра знаходиться на півночі Тернопільської області в межах історичного Волинського краю. Разом із пам'ятками сусіднього (24 км) Кременця, Почаївська лавра входить у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (рис. 5.31).

Свято-Успенська Почаївська лавра

Рис. 5.31. Свято-Успенська Почаївська лавра

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 31. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

  • Особливості розвитку краєзнавства в Галичині

  • Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. —1939 р.)

  • Розвиток краєзнавства в Українській PCP у 1920—1940-х та повоєнних роках XX ст.

  • Утворення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців

  • Розділ 2. ТУРИСТИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО УКРАЇНИ: ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

  • Об'єкт і предмет туристичного краєзнавства

  • Функції та методи дослідження національного краєзнавства

  • Джерела національного краєзнавства

  • Висновки

  • Розділ 3. ТУРИСТИЧНА КАРТОГРАФІЯ ЯК ОСНОВНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ ТУРИСТИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА

  • Сучасний стан туристичної картографії в Україні

  • Туристична карта: мета створення, вимоги, що ставляться до туристичної карти

  • Зміст легенди туристичної карти. Спеціальні умовні позначення та їх використання на туристичній карті

  • Знакування туристичних маршрутів на місцевості

  • Висновки

  • Розділ 4. ПРИРОДНІ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

  • Потенціал природних краєзнавчо-туристичних ресурсів України

  • Історія заповідної справи в Україні та поняття про державний природно-заповідний фонд

  • Класифікація об'єктів природно-заповідного фонду України

  • Особливості природно-заповідного фонду Карпатського регіону

  • Висновки

  • Розділ 5. ФОРТЕЦІ, ЗАМКИ І МОНАСТИРІ ЯК КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ ОБ'ЄКТИ

  • Класифікація оборонних споруд. Законодавство України про охорону культурної спадщини

  • Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
  • Використання замків і фортець у туризмі

  • Розділ 6. КУРОРТНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

  • Історія вивчення та використання мінеральних вод і лікувальних грязей в оздоровчих цілях

  • Класифікація курортів України

  • Географія населених пунктів України, віднесених до курортних

  • Висновки

  • Розділ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПЕЧЕР ДЛЯ ЦІЛЕЙ ТУРИЗМУ

  • Печери України як пам'ятки природи

  • Використання карстових печер для спелеотуризму, спелеотерапії та інших цілей

  • Розділ 8. МУЗЕЇ ЯК ОБ'ЄКТИ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Роль музеїв у розвитку суспільства

  • Класифікація музеїв України

  • Визначні музеї України

  • Львів — місто-музей і місто музеїв

  • Висновки