Оглядаючи архітектурний ансамбль Лаврівської обителі, слід, передусім, виділити монастирський собор.
Церква Св. Онуфрія збудована у XV ст. у стилі бароко. Дзвіниця церкви Св. Онуфрія теж збудована у XV ст. за давньоруськими архітектурними канонами. Вівтар церкви сягає доби Галицько-Волинської держави. У ньому археологи виявили нішу-аркасолію, в якій, очевидно, були захоронені тлінні останки князя-засновника обителі. Після чернечого постригу старий Лев Данилович прийняв християнське ім'я Онуфрій. Свої останні роки князь-чернець прожив у Спаському монастирі, але похований був у своєму родовому Лаврському монастирі у крипті Онуфріївської церкви-усипальниці. Також у храмі збереглися настінні фрески XV ст.
Під церквою Св. Онуфрія є підземний склеп-некрополь XV— XVIII ст. Підземелля храму є усипальницею одного з найхоробріших князів Галицько-Волинської Русі — Льва Даниловича, сина Данила Галицького. Український історик Д. Зубрицький залишив нам опис місця поховання князя Льва, яке було розкрите після нищівної пожежі Лаврського монастиря у 1767 р. з волі ігумена Полікарпа в присутності настоятелів найближчих монастирів. У підземній гробниці було відкрито два саркофаги, оббиті срібними листами з художнім оздобленням. На одному з саркофагів було вирізано ім'я "Лев". Д. Зубрицький залишив відомості про те, що срібні листи були переплавлені і використані для відбудови згорілого монастиря, а прах Льва Даниловича перезахоронено у ніші вівтаря храму.
У 1860 р. з веління австрійського уряду церкву Св. Онуфрія було реконструйовано. Під час так званих упорядкувальних робіт з підземного некрополя храму на монастирський цвинтар було винесено й перепоховано більшість тлінних останків підземних поховань. Імовірно, у цей же час було таємно перепоховано священні для ченців обителі останки українського князя Льва Даниловича, навіть сама пам'ять про якого надихала на боротьбу за українську культурно-етнічну й політичну автономію в складі поліетнічної імперії Габсбургів. Місце останнього перепоховання руського князя досі залишається нез'ясованим (хоча є непрямі вказівки на те, що останки Льва Даниловича надійно схоронені від чужинецького плюндрування десь на території обителі або в гірських околицях Лаврова).
Крім давньоруських саркофагів (до нашого часу не збереглися), у підземному склепі-некрополі покоїться прах багатьох видатних духовних і світських осіб України. Серед них, зокрема, покояться православний митрополит Київський Антоній Винницький (XVII ст.), греко-католицькі єпископи Перемишльські Інокентій і Юрій Винницькі, православні молдавські господарі (тобто князі) Костянтин Басараб і Степан Петричайка.
На території Лаврської обителі є ще дві легендарні пам'ятки. Це, по перше, дуб Льва Даниловича — старезне дерево, що нараховує понад 700 років. За переказами, під цим дубом любив відпочивати князь. Дуб зберігся у західній частині монастиря. По друге, фундаменти давньоруської церкви Іоанна Хрестителя на вершині Лаврської (Іванівської) гори. Навколо знаходиться монастирське кладовище, на якому перепоховано (після перенесення зі склепу церкви Св. Онуфрія в 1860 р.) останки багатьох давніх духовних і світських діячів України XIV— ХУЛІ ст.
Івано-Франківська область відома двома історичними монастирями оборонного типу: Гошівським та Манявським скитом.
Манявський скит — це найвисокогірніший карпатський середньовічний монастир-фортеця української держави, що нині перетворився на одну з екскурсійно-туристичних "візитівок" Івано-Франківщини. Скит "ховається" в гущавині заповідного ялинника, його територія обведена потужною кам'яною стіною з оборонними баштами під високими ґонтовими дахами, спорудженими у давньоруському архітектурному стилі (рис. 5.30).
За переказами, обитель було засновано ще у XIII ст. православними монахами Іоаникієм та Пахомієм — ченцями-гали-чанами з Києво-Печерської лаври, які втекли сюди після Батиєвого погрому Києва у 1242 р.
Засновником нового монастиря і його першим ігуменом був Йов (Іван) Княгиницький з Тисмениці (духовний сподвижник полеміста І. Вишневського), який виховувався на грецькому Афоні. Мабуть, через це заснований ним скит стали називати Руським (тобто українським) Афоном. Йов Княгиницький власноручно розписав першу чернечу церковцю й заклав школу іконопису.
Перша письмова згадка про монастир датована 1611 р. У 1611—1612 рр. тут зводиться церква Воздвижения Чесного
Рис. 5.30. Манявський скит у Карпатах
Хреста, у 1620—1621 рр. монастир обведено оборонним муром з трьома баштами.
У 1620 р. Манявський скит підпорядкувався безпосередньо константинопольському патріархові й одержав від нього право ставропігії.
У буремні XVI—XVII ст. у скиті знаходило прихисток населення довколишніх сіл Підкарпаття під час численних татарських набігів та вторгнень військ польських, молдовських і турецьких завойовників. У 1676 р. монастир був сплюндрований турками, але вже у 1681 р. завдяки щедрим субсидіям українських гетьманів і молдавських господарів Манявський скит було повністю відбудовано.
У середині XVII ст. скит налічував близько 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, Буковині й Молдавії. Скит славився багатьма промислами, найперше — солеварінням і бортництвом. Манявські послушники майстерно володіли різними ремеслами, мали високорозвинені різьблярство й іконопис.
Саме тут у кінці XVII — на початку XVIII ст. чернець-художник Йов Коидзелевич (1667—1740 рр.) створив шедевр українського малярства — Богородчанський іконостас (цю назву іконостас отримав через те. що після закриття скиту австрійською владою 8 вересня 1785 р. громада Богородчан викупила його й перевезла до своєї парафіяльної церкви, в якій він зберігався до 1813 р.). У розпал Першої світової війни церква згоріла, але іконостас незадовго до цього встигли вивезти на реставрацію у Відень. Зараз цей шедевр національного малярства експонується в Національному музеї у Львові. І саме тут знаходилася велика бібліотека стародруків, частина якої зараз зберігається у Відні, а частина — у Львові.
У Манявському скиті знайшли свій останній притулок гетьман України І. Виговський (1664 р.) та його дружина Ольга. З 1785 р. постановою австрійської влади монастир було закрито, і він простояв пусткою 200 років.
У наші дні скит продовжує своє існування як чернеча обитель — Хрестовоздвиженський монастир УПЦ КП.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 29. Приємного читання.
