Таким чином, крім замкових споруд, в Україні збереглася значна кількість історичних монастирських комплексів.
Монастирі завжди були центрами паломництва віруючих, туристів та краєзнавців. До найвизначніших духовних пам'яток України належать такі монастирі: Мукачівський (XVIII— XIX ст.) у Закарпатській області, Крехівський (XVII—XIX ст.) й Уневський (XV—XVII ст.) у Львівській області, Гошівський (XV—XX ст.) і Манявський скит (XIV—XVII ст.) в Івано-Франківській області, Зимнянський (XII—XVIII ст.) у Волинській області, Межиріцький (XV—XVII ст.) і Корецький (XVII ст.) у Рівненській області, Почаєвська лавра (XVI—XIX ст.) у Тернопільській області, Києво-Печерська лавра (XI ст.) у Києві, Мгарський (XVIII—XIX ст.) у Полтавській області, Святогірський (XVII—XIX ст.) у Донецькій області та ін. На території нашої держави, згідно зі списком пам'яток архітектури, збереглося понад 100 монастирів. Вони, як і замкові комплекси, для захисту від постійних навал ворогів (татари, ляхи) обносилися зовнішними оборонними стінами. Архітектура та комплекс оборонних споруд монастирів-фортець майже не відрізняються від замків. Прикладами таких фортець є монастирі в Зимному, Летичеві, Міжгір'ї, Уневі, Межиріччі, Маняві, Мукачеві, По-чаєві, Лаврові, Лядові, Інкермані тощо.
Нижче розглянемо детальніше цю групу пам'яток оборонно-культового зодчества, просуваючись із заходу (де їх збереглося найбільше) на схід.
На території Львівської області з раннього середньовіччя до нашого часу збереглися три оборонні монастирі в селах Уневі, Крехові та Лаврові.
Оборонна Святоуспенська Унівська лавра оо. Студитів "ховається" серед розлогих пралісів горбогір'я Гологорів (Перемишлянський район Львівщини) (рис. 5.28).
Студити — це орден, заснований на початку IX ст. Теодором Студитом з Константинополя. Упродовж багатьох століть монахи цього чернечого уставу найпалкіше опиралися експансії католицизму на українські землі і лише у XVIII ст. останніми на західноукраїнських землях вимушено прийняли унію й перейшли під юрисдикцію УГКЦ.
Археологічні дослідження підтвердили існування давньоруського православного монастиря в Уневі ще в кінці XIII ст. — за князювання Лева Даниловича — коли на західноукраїнські
Рис. 5.28. Унівська лавра
землі, рятуючись від монголо-татарського спустошення, масово втікали-перебиралися ченці з Києво-Печерської лаври та інших монастирів Подніпров'я й Поділля. На новому місці вони організували склодувне виробництво, мали свої пасіки та інші угіддя. Перша писемна згадка про православну Унівську обитель датована 1395 р. Нею опікувалися галицькі князі, а з середини XIV ст. — православні литовські князі з роду Гедиміновичів.
Невдовзі після того, як татари спалили дерев'яну обитель, за її відбудову взявся місцевий лицар Олександр Ванько Лагодовський. Народний переказ про ці події оповідає таке: Ванько Лагодовський важко занедужав на хворобу ніг і гадав, що вже не зможе піднятися з ложа. Однак однієї ночі йому у сні явилася Пресвята Богородиця й повеліла їхати на схід від його маєтностей і шукати серед пралісів Гологорів цілющого джерела. Пошуки привели Лагодовського до джерела біля згарища старого руського монастиря. Після чудодійного зцілення його водою лицар присягнув Богородиці відродити храм і чернечу обитель. Що й зробив упродовж 1549—1574 рр., присвятивши цьому все своє життя й стративши майже всі маєтності (до речі, цілюще святе джерело досі б'є прямо під оборонною стіною Унівської лаври).
Монастир оточений високими оборонними стінами з бійницями та кутовими вежами. По їх периметру з боку подвір'я розташовані келії. Посеред укріпленого дворища лаври у масивному готичному стилі (з пізнішими ренесансними добудовами) зведено оборонний собор Успення Пресвятої Богородиці (XV—XVI ст.) з бійницями попід дахом та карбованим гербом роду Шептицьких на контрфорсі.
У XV — початку XVI ст. Унівський монастир підлягав галицькому митрополитові, однак грамотою від 13 листопада 1689 р. константинопольський патріарх Єремія звільнив монастир від цієї залежності й затвердив за ним статус архимандрії, тобто чернеча обитель перетворилася на самоуправну лавру. Це дало поштовх розвитку шкільництва та книгодрукування. Унівська лавра стала одним з найбільших в країні осередків давньоукраїнської культури. Монастир прославив своїм перебуванням Іван Вишенський — невтомний борець проти примусового покатоличення й ополячення українського народу. У стінах Унівської лаври І. Вишенський у 1606 р. написав славнозвісне "Посланіе до стариці Домініканії" — палкий полемічний трактат проти свавілля монахів войовничого католицького ордену Домініканів, які не стільки проповіддю, скільки вогнем і мечем викорінювали православну "єресь" з уярмленого українського народу.
Розквіт монастиря повязаний із шляхетським родом Шептицьких. У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. архимандритами монастиря були Варлаам (з 1688 р.) та Афанасій (з 1713 р.) Шептицькі. У 1648—1770 рр. при лаврі діяла друкарня, відома багатьма раритетними стародруками.
Після першого поділу Речі Посполитої (1772 р.) Львівщина відійшла до складу Австро-Угорської імперії. її уряд у 1787 р. видав указ про ліквідацію багатьох замків і монастирів Галичини, серед яких була й Унівська лавра.
Галицький митрополит М. Левицький (1774—1858 рр.) у 1817 р. домігся від австрійського уряду дозволу на відродження Унівської лаври. Він перебудував південне крило монастиря на митрополичу резиденцію і прожив тут 40 років, активно розбудовуючи Галицьку митрополію УГКЦ. За цю подвижницьку працю у 1856 р. Папа Пій IX звеличив М. Левицького до чину кардинала. Тлінні останки митрополита покояться у монастирському храмі Успення Пресвятої Богородиці,
Ченці повернулися в Уніву 1919 р. після того, як Андрей Шептицький передав Унівську резиденцію галицьких митрополитів інокам Студитського уставу. Лавра проіснувала до 1946 р., з якого енкаведисти перетворили її на концтабір для католицького духовенства, а пізніше — інтернат для психічно хворих. З відродженням УГКЦ у 1991 р. Святоуспенська Унівська лавра знову передана монахам Студитського уставу.
У наші дні Святоуспенська Унівська лавра оо. Студитів налічує вісім монастирів чернечого чину студитів як в Україні, так і поза її межами. Лавра славиться відпустами, і кожного року, у третю неділю травня, в Лаврі відбувається проща за участю сановних осіб УГКЦ та десятків тисяч паломників з усієї України. Щорічно лавру з екскурсійною ціллю відвідує понад 5 тис. туристів.
До основних об'єктів паломницько-екскурсійного огляду в Унівському монастирі залічимо: комплекс укріплень монастиря-фортеці: оборонний рів та мури з бійницями і кутовими вежами; монастирські кам'яні келії XIX ст., що тягнуться вздовж внутрішнього периметра оборонних стін; Успенську церкву-фортецю XVI ст. з бійницями і могутніми контрфорсами (височить у внутрішньому дворі твердині, має стилістичні ознаки готики); будинок митрополита А. Шептицького, збудований у XIX ст.; експозицію старожитніх розп'ять та надгробків у внутрішній галереї твердині; експозицію старожитніх ікон та інших реліквій XVI—XIX ст. у лаврському музеї; тесаний з каменю меморіальний хрест XVI ст. та мурована дзвіниця лаври; святе джерело, що б'є прямо під стінами обителі.
Оборонний Крехівський Василіанський монастир Св. Миколая знаходиться за 12 км від Жовкви біля Крехова. Засновано його було близько 1618 р. на горі Іоїла. За народними переказами, монастир заснували два монахи Києво-Печерської лаври — Іоїл та Сильвестр. Вони викули у скелі, що згодом отримала назву "Скала Іоїла", печери й оселилися в них. А на вершині скелі збудували каплицю Покрови Пресвятої Богородиці і поруч каплицю Апостолів Петра і Павла (рис. 5.29).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 27. Приємного читання.
