Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

Туристичне краєзнавство

Почаївська лавра височіє на високій Почаївській горі, що панує над всією околицею більш ніж на 75 м. Позолочені куполи дзвіниці і лаврських храмів в ясну погоду видно з відстані до 30 км. Гору з трьох боків оточує містечко Почаїв.

В архіві Почаївської лаври збереглася рукописна "Книга позовів і документів" за 1661 р., в якій стверджується, що кілька монахів Києво-Печерської лаври оселилися тут ще в 1240 р. після сплюндрування Києва ханом Батиєм. У народній пам'яті закарбувався переказ про те, як на Почаївській горі в часи монгольської навали двом ченцям і пастуху Івану Босому явилася Божа Матір у вогненному стовпі. На скелі, де ступила Пречиста, відбилася її стопа, з якої заструменіло святе цілюще джерело. Монастир збудовано на скелі, води поблизу нема, тому поява її ступні — справжнє диво. Відтоді Почаївська гора з укріпленим монастирем на вершині в усі часи служила символом опору українського народу насильницькому окатоличенню "вогнем і мечем", яке несли з собою зверхні польські магнати-"місіонери".

Перші документальні відомості про монастир "грецького обряду" в Почаєві є в грамоті польського короля Сигизмунда І (1627 р.), де він характеризується як дуже шанований у народі, стародавній і славний.

У 1597 р. українська дідичка Анна Гойська дарувала монастиреві маєтності й свою чудотворну ікону Божої Матері, згодом названу Почаївською. Цей образ став головною святинею лаври і відтоді глибоко шанується українським народом. Ікону створено на Афонській горі у XIII—XIV ст. на замовлення константинопольської патріархії. З нею грецький митрополит Неофіт у 1559 р. прибув з Візантії в Україну для збору пожертв на відбудову патріаршого престолу, сплюндрованого турками. У віддяку за щедрі пожертви Анни Гойської митрополит благословив її цією іконою, і вона залишилася у маєтку Гойських. У замковій каплиці Гойських образ перебував понад 30 років, причому за цей час перед ним відбулося декілька чудесних зцілень. Анна ж після прозріння перед іконою її сліпого від народження брата Пилипа Козинського була глибоко вражена цим дивом і, вважаючи себе негідною одноосібно володіти такою іконою, передала її сусідньому Почаївському монастиреві. Тоді ж вона зробила і так званий фундушевий запис, щедро обдарувавши обитель великими земельними маєтками і щорічними пожертвами.

Невдовзі в монастир прибув той, хто прославив його — преподобний Іов Почаївський, у миру — Іван Залізо. Десятирічним хлопчаком він вступив до Угорницького монастиря, рано прийняв чернечий постриг, а в 30 років, як і належить за православними канонами, був висвячений на ієромонаха. Чутки про його чернечі подвиги досягли можновладного володаря Волинського краю — православного князя Костянтина Костянтиновича Острозького. Це він був натхненником та фундатором першої повної друкованої Біблії церковно-слов'янською мовою, яка побачила світ у 1581 р. А через рік після цієї події преподобний Іов на запрошення князя прибув на Волинь, у Дубно, до Чеснохресного монастиря, яким і керував протягом двадцяти років.

Після смерті ясновельможного князя отець Іов, "утікаючи від людської слави і бажаючи мати славу єдино від тайновидця

Бога", як згодом писали його сучасники, потайки залишив Дубно і подався на Почаївську гору. Братія обрала його ігуменом-настоятелем монастиря.

Отець Іов реформував Почаївський монастир із пустельно-скитського (коли монахи жили в окремих печерних келіях і збиралися разом лише в церкві на службі Божій) на спільно-житійний за уставом Студитського монастиря в Константинополі. Це означало, що встановлювався чіткий порядок щоденного життя братії із призначенням кожному ченцеві праці в церкві та в монастирському господарстві, а також запроваджувалися постійні богослужіння. За преподобного Іова у 1649 р. коштом місцевої православної шляхти, переважно родини Домашевських, було збудовано велику муровану Троїцьку церкву в стилі українського бароко.

Преподобний Іов залишив послідовникам і нащадкам досконалий взірець сполучення християнського аскетизму із суспільним служінням. З одного боку, він часто зачинявся у тісній кам'яній печері-келії, де протягом трьох днів, а то й цілого тижня "мав за їжу лише сльози" і молився за світ. З другого боку, полум'яні антиуніатські й антипротестантські проповіді отця Іова, його активна участь у соборах Української православної церкви викликали повагу до нього навіть у недругів України та українського православ'я.

Іов Почаївський упокоївся у столітньому віці 28 жовтня 1651 р. і невдовзі церквою був канонізований (прилучений до лику святих). Його нетлінні мощі донині покояться біля його тісної печерної келії.

Почаївський монастир витримав чимало облог. Зокрема, за царювання польського короля Яна Собєського (1674—1696 рр.), у розпал Збаражської війни з турками влітку 1675 р. татарські полки з трьох боків обложили Почаївську лавру. З фортифікаційної точки зору тогочасні невисокі укріплення монастиря давали татарам сподівання на легке здобуття й пограбування обителі. Зі сходом сонця 23 липня 1675 р. татари ринулися на приступ монастирських стін. За переказами, у ту ж хвилю ігумен закликав усю братію, яка зібралася в соборі Успіння Пресвятої Богородиці, до палкої молитви. І з першими словами акафісту Пресвятій Богородиці над Почаївською лаврою з'явилася Мати Божа у супроводі сяючого війська небесних ангелів з оголеними мечами в десницях. Татар охопило сум'яття, вони розгубилися і почали задкувати геть від лаври, деякі сміливіші вояки стали стріляти в небесне воїнство, але пущені в небо стріли негайно поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Тоді серця татар скував жах. У сліпій паніці ординці кинулися втікати, кінні під час хаотичної втечі топтали, калічили й убивали пішців. Окрилені появою Пресвятої Богородиці — небесної опікунки святині — захисники монастиря кинулися навздогін ординцям і захопили багатьох татар у полон. Чимало полонених татар, які стали свідками небесного дива, згодом прийняли християнську віру і залишилися в монастирі назавжди.

З 1720 р. розпочався греко-католицький період в історії Почаївської лаври. Тих ченців, котрі не побажали прийняти унію, прогнали геть, натомість в обителі облаштувалися ченці греко-католицького василіянського чину. Справжнім меценатом монастиря у цей період став вельможний граф Микола Потоцький. Найперше він добився визнання Почаївської Матері Божої всім католицьким світом — Римський Папа Климент XIV коронував ікону золотими діадемами. А сам монастир коштом М. По-тоцького було суттєво розбудовано. Посеред обителі постав головний храм — величний бароковий собор Успіння Пресвятої Богородиці (висота — 56 м, довжина — 54 м, ширина — 40 м) — який однак абсолютно не вписався в архітектурні канони Східної церкви й довгі десятиліття сприймався прочанами суто як чужинецький костел. Адже при його будівництві німецький архітектор Готфрід Гофман керувався рідними для нього протестантськими костелами в стилі пізнього центральноєвропейського бароко (скажімо, лише з 1831 р. після повернення лаври у православ'я в Успенському соборі нарешті з'явився іконостас, тоді ж інтер'єр собору розписали згідно з канонами Східної церкви).

У 1831 р. російська влада повернула монастир православним, у 1833 р. російський синод надав монастиреві статус Лаври. З другої половини XIX ст. архітектурний ансамбль обителі набуває сучасних рис, старі укріплення й чернецькі корпуси реконструюються, частково розбираються, постають нові споруди: 65-метрова лаврська дзвіниця, архієрейський будинок, надбрамний корпус, друкарня. Формування монастирської обителі завершилося спорудженням Троїцького собору (1906—1912 рр., архітектор О. Щусів).

Основні об'єкти туристично-паломницького огляду в Почаївській лаврі:

• Скеля з відбитком стопи Пресвятої Богородиці і цілющим джерелом. Святиня українського народу — об'єкт масового міжнародного паломництва.

• Чудотворна ікона Почаївської Богоматері. Створена в XV ст. болгарським ченцем-маляром. Має коштовну золоту раму, щедро інкрустовану діамантами й рубінами. Ікона є святинею українського народу й об'єктом масового міжнародного паломництва.

• Печерна церква преподобного Іова. У викутій Іовом печері, в якій він тижнями усамітнювався для молитов, нині зберігаються нетлінні мощі святого. Об'єкт масового релігійного паломництва.

• Комплекс середньовічних монастирських укріплень. Зокрема, варто ззовні оглянути похилі кам'яні стіни з могутніми контрфорсами.

• Монастирський комплекс з корпусами келій, архієрейським будинком (1825 р.) та іншими житловими і господарськими будівлями.

• Успенський собор XVII ст. Дзвіниця Успенського собору триярусна, заввишки 65 м (за висотою — третя в Україні після дзвіниць Києво-Печерської лаври та собору Св. Софії), її видно при під'їзді до Почаєва за 32 км. На верхньому ярусі дзвіниці знаходяться дзвони-куранти. Вага найбільшого дзвону становить 11,6 т.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 32. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

  • Особливості розвитку краєзнавства в Галичині

  • Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. —1939 р.)

  • Розвиток краєзнавства в Українській PCP у 1920—1940-х та повоєнних роках XX ст.

  • Утворення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців

  • Розділ 2. ТУРИСТИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО УКРАЇНИ: ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

  • Об'єкт і предмет туристичного краєзнавства

  • Функції та методи дослідження національного краєзнавства

  • Джерела національного краєзнавства

  • Висновки

  • Розділ 3. ТУРИСТИЧНА КАРТОГРАФІЯ ЯК ОСНОВНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ ТУРИСТИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА

  • Сучасний стан туристичної картографії в Україні

  • Туристична карта: мета створення, вимоги, що ставляться до туристичної карти

  • Зміст легенди туристичної карти. Спеціальні умовні позначення та їх використання на туристичній карті

  • Знакування туристичних маршрутів на місцевості

  • Висновки

  • Розділ 4. ПРИРОДНІ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

  • Потенціал природних краєзнавчо-туристичних ресурсів України

  • Історія заповідної справи в Україні та поняття про державний природно-заповідний фонд

  • Класифікація об'єктів природно-заповідного фонду України

  • Особливості природно-заповідного фонду Карпатського регіону

  • Висновки

  • Розділ 5. ФОРТЕЦІ, ЗАМКИ І МОНАСТИРІ ЯК КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ ОБ'ЄКТИ

  • Класифікація оборонних споруд. Законодавство України про охорону культурної спадщини

  • Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
  • Використання замків і фортець у туризмі

  • Розділ 6. КУРОРТНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

  • Історія вивчення та використання мінеральних вод і лікувальних грязей в оздоровчих цілях

  • Класифікація курортів України

  • Географія населених пунктів України, віднесених до курортних

  • Висновки

  • Розділ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПЕЧЕР ДЛЯ ЦІЛЕЙ ТУРИЗМУ

  • Печери України як пам'ятки природи

  • Використання карстових печер для спелеотуризму, спелеотерапії та інших цілей

  • Розділ 8. МУЗЕЇ ЯК ОБ'ЄКТИ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Роль музеїв у розвитку суспільства

  • Класифікація музеїв України

  • Визначні музеї України

  • Львів — місто-музей і місто музеїв

  • Висновки