Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

— Це мій двоюрідний брат, поганець такий, у всьому винен! Я, так само, як і ти, думав, що ми йдемо до печери з старовинними фігурками:

— Але ж дорогу показував ти. Це твоя печера, — заперечив я.

Він трохи постояв, обмірковуючи становище, потім знову зайшовся плачем.

— Це він усе придумав. Мені не слід було його слухати, — плакав бургомістр і згодом ще раз пішов до сусідньої кімнати, упав на ліжко і лежав там досить довго. Потім знову влетів до мене:

— Сеньйоре, проси в мене чого завгодно, тільки не печери. Тільки не її саму! Краще я винесу тобі з неї всі камені!

— Можеш не показувати нам печери, але тоді тобі ніхто не повірить: надто ти великий майстер робити фігури.

Я сердито кивнув у бік проклятої свинячої голови, що лежала в сумці на столі. Вона була зроблена майстерно, і я хоч був змучений і сердитий, не міг не посміхнутися сам до себе, коли згадав, як хитрий бургомістр змусив мене, мов дурня, крутитися навколо купи каміння з свинячим рилом у руках.

— Якщо ти не поведеш нас до печери сьогодні ж уночі, то, напевне, і наступного разу наробиш цілу купу нових фігур, — сказав я.

— Куди завгодно, тільки не до печери, — спокійно й твердо повторив він.

Я підвівся, щоб іти.

— Я можу повести тебе зараз до іншої печери, — заявив бургомістр, і в голосі його я почув справжній відчай.

— Це печера Оророїни? — спитав я.

— Ні, але в ній теж повно старовинних речей.

Я схопив сумку з свинячою головою, єдиною згадкою про сьогоднішню нічну пригоду, і байдуже попрямував, до дверей.

— Якщо ти передумаєш сьогодні ж уночі, то можеш; зайти по Білла до хати Раку. А я їду в Анакену.

Дуже засмучений, бургомістр стояв на порозі і проклинав свого двоюрідного брата, а я, стомлений і злий, почвалав до машини, де мене терпляче ждав фотограф.

Не встигли ми виїхати з селища, як нещасний бургомістр кинувся до хати Рапу. Він збудив Білла і запропонував зараз же повести його в справжню печеру. Але Білл був сонний і злий на бургомістра, а коли ще почув, що ми з фотографом поїхали в Анакену, то рішуче відмовився йти до печери.

Уже починало світати, й бургомістр, так нічого й не домігшись, побрів сам додому.

Приблизно в цей самий час штурман Санне доплив до берега неподалік лепрозорію. Остров'янин не дозволив йому взяти човна, і штурману довелося, керуючись зорями, плисти до голого лавового острівка, де він, згідно з описом старика, знайшов дві гробниці. В одній Санне й справді побачив мертву голову з рудим волоссям. Біля неї лежало багато іншого дуже гарного рудого, волосся. Штурман зібрав його в мішечок і поплив назад. до скелястого берега. Волосся не мало полиску, було сухе й крихке. Таким воно було б і в бургомістровій кам'яній чаші, коли б він, повернувшись з лікарні, не обійшов усе селище, зрізаючи чуби у своїх рудих і чорнявих родичів. Проклятий коконго! Для бургомістра грип став справжнім ударом, він повернув йому страх перед бабусею та аку-аку, а я в очах бургомістра знизився до рівня звичайної людини, яка хотіла його обдурити. Внаслідок цього бургомістр вирішив сам обдурити мене. Та щоб не дратувати без потреби інших можливих аку-аку, він створив собі фальшиву уму далеко від усіх печер, біля хатини Таху-таху, де сподівався знайти підтримку і захист.

Наступного дня десь перед вечором до табору приїхав засмучений, рудоволосий син бургомістра Хуан. Це був дуже гарний, ставний хлопець. Як і інші довговухі, він не скидався на полінезійця. Його можна було прийняти за ірландця і ніхто не подумав би, що він походить з острова на Тихому океані.